література належить до

література належить до

1 напружені жили 2 хатній поріг 3 камінь 4 могила а українська гостинність б рідна домівка в бездушність природи г тяжка праця д далекий невідомий край 11. Спільне горе об єднує людей, такі люди стараються до один одному в біді, підтримати в дорозі, тим більше, якщо вони розуміють, що поряд з ними дитина - сирота. Ці молоді люди щиро кохали один одного, але щастя не мали, бо спочатку їх розлучив бездушний лях, а потім господар і зовсім став погрожувати остапові позбавленням життя. і як же треба було кохати, щоб покинути, хоча і не дуже радісний, але все ж таки рідний дім, щоб залишити відносно спокійне життя і відправитися за дорогим і єдиним остапом. Яку ж треба було мати вірність, щоб піти назустріч невідомості, неймовірним труднощам і небезпекам, щоб піти світ за очі, аби тільки бути поряд зі своїм коханим. Вона знаходить в собі сили не перелякатися і не розгубитися, вона перев’язує остапа, коли того ранять, саме вона шукає його в плавнях і врешті - решт врятовує. єдина яскрава пляма на всьому полотні — ясно - помаранчевий диск сонця, що підіймається над французьким містечком, розпливається також у відображенні неспокійної морської води.

На противагу реалістам, імпресіоністи усвідомлювали, що об’єктивна (правильна, усебічна) істина для людини недоступна, а отже, неможливо відразу охопити широку панораму буття, передати узагальнено типові обриси явища. Але ж найяскравіші сторінки цієї повісті — це натхненна легенда про дивовижну любов івана палійчука й марічки гугенюк і про те, як ця любов може високо підносити й водночас спопеляти людське життя. Вони силою щирого почуття здолали кривавий забобон, створили власний світ, де панувала гармонія, кохання і творчість (іванова флояра народжувала музику, якої ніхто не грав, а марічка засівала усі гори своїми співанками). Тож можна впевнено стверджувати, що ця трагічна історія кохання стала легендою, лебединою піснею любови, яка може піднести у захмарні висоти щастя і спопелити своїм вогнем. Коцюбинський звернувся до відомого у світовій літературі сюжету, але втілив його в неповторній художній формі, порушивши загальнолюдські проблеми життя і смерті, любові й ненависті, людини й природи, добра і зла. Оригінальність твору українського прозаїка досягається, зокрема, самим фольклорно - етнографічним матеріалом, що ліг у її основу, майстерністю його опрацювання, своєрідністю задуму.

«зелені гори, убравшись у білі гуглі, прислухались чуйно, як дзвеніло на небі золото зір, мороз блискав срібним мечем, потинаючи згуки в повітрі, а іван простягав руку у сю скуту зимою безлюдність і кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів. Він кликав бурю, щоб була ласкава прийти до нього на ситі страви, на палені горілки, на вечерю святу, - — але вони не були ласкаві і ніхто не приходив, хоч іван спрошував тричі. У зеленому завжди закладена життєва можливість, він не володіє діючою ззовні енергією, але містить у собі потенційну енергію — не спочиває, а відображає внутрішній напружений стан. Чорний колір завжди кидає виклик, щоб людина спробувала звільнити свою суть, тобто людина повинна пройти через чорне, щоб пізнати, як багато в ньому білого. Це сопілка - денцівка, флояра, коза, також знана як волинка, колісна ліра, дримба, трембіти, дзвони, гурт весільних музик і дуже багато різноманітної вокальної музики.

З подальшим розвитком подій музика звучала лірично, мрійливо, можливо з наростаючими нотками тривоги, які щодалі більше наповнювали основний мотив і у фіналі звучали трагічно. Викликати зацікавлення та повагу до літератури інших народів як невід ємної складової української національної культури; виховувати гордість за свій народ, шанобливе ставлення до здобутків рідної культури.

Більшість тих перекладів, що надходили в київську русь з кінця x ст була пов язана з християнським культом, отже, з релігією — пануючою формою ідеології епохи феодалізму.

) перекладачі намагалися максимально точно відтворити оригінал, то в середні віки вони часом скорочують, доповнюють, пристосовують до місцевих умов перекладний текст, стаючи, таким чином, то редакторами, а то й просто перероблювачами, до певної міри співавторами.

Переказуючи гомера, іноді з безглуздими власними коментарями, або без кінця варіюючи теми і ситуації грецького любовного роману елліністичної епохи, або складаючи незліченні антології, хрестоматії, словники, збірники виписок і т. З іншого боку, ми знайдемо у візантійській літературі і нові форми ліричної поезії з новим, християнським змістом; нові форми роману з посиленням казкового і героїчного елементу; народну поезію та зростаючу на її основі героїчну поему про подвиги богатиря дігеніса і т. Творів, що призначалися для верхівки візантійського суспільства, написаних прозаїками і поетами, які продовжували античну традицію в напрямі найвитонченішого формалізму і схоластичної казуїстики, візантія не імпортувала в країни, які вона хотіла б зробити своїми культурними колоніями.

Треба далі пам ятати, що значна частина цих творів прийшла в київську русь через південнослов янське посередництво, в перекладах, зроблених у болгарії в x ст. Серед них ми маємо ряд творів, що цілком належать до ділової прози і тому не входять до нашого розгляду (монастирські і богослужебні устави, збірники церковних правил — кормча книга, номоканон і т. ін коментарі візантійських церковних письменників до біблійних книг тощо); далі — ряд творів щодо основного завдання теж прозових, які, проте, елементами змісту або форми можуть впливати на почуття й фантазію (історичні твори, твори про явища природи і т. Апокрифічні перекази в складі перекладних візантійських збірників, у складі так званої палеї (виклад старозавітної історії за біблією і легендами, свого роду сурогат повної біблії, яка ще не була повністю перекладена) і в окремих списках тягнуться через усю історію і російської, і української літератури (аж до xix ст. Досить розгорнути будь - яку збірку українських народних казок, щоб зустрітися там з легендами про створення світу, про адама, про всесвітній потоп, про царя давида, про соломона, про персонажів новозавітних переказів. Переказ про те, як христос, після своєї смерті на хресті, спустився в пекло і, на велике невдоволення сатани та його приспішників, вивів звідти душі старозавітних праведників, відомий і в київській русі, був драматизований на початку xvii ст. Починаючи з епохи своєї боротьби з язичництвом (з античними релігіями), християнство зібрало чимало спогадів про своїх ревносних прихильників, які або заплатили за свою відданість новій релігії мученицькою смертю (мученики), або безстрашно визнавали її, зазнаючи утисків і страждань (сповідники), або, займаючи керівний пост у християнській общині, сприяли зміцненню нового культу (святителі; по - грецькому — єпископи, буквально — наглядачі), або прославились життям, строго згідним з приписами церковної моралі (преподобні). Аскетизм як форма моральної поведінки не є, як відомо, приналежністю тільки християнської релігії — він поширений був уже в античності, знали його і брахманійська, буддійська і магометанська релігії. Християнство принесло на русь систему богослужбових жанрів, які склалися на той час в християнській гімнографії (кондаки, ірмоси, канони, тропарі тощо). На початку, застерігаючи слухачів від захоплення теоріями еллінських мудреців про природу, автор, проте, змушений сам згадати і про атомістичну теорію, і про астрономічні дослідження небозводу.

У коментарях до біблійного тексту йому доводиться подавати і деякі природничо - історичні відомості, добуті античною наукою й зібрані в арістотеля, плутарха, еліана і плінія старшого. Але спостереження і пізнавання природи цінні для нього в такій мірі, в якій явища природи можуть бути витлумачені як символ релігійно - моральних понять. Обидва твори дають виклад всесвітньої історії, але з традиційного візантійсько - чернечого погляду, тобто, починаючи з історії стародавніх євреїв (старозавітної), продовжуючи історією раннього християнства (за новим завітом) і закінчуючи докладно викладеною історією візантійською. У першій, без певного плану, розповідається про адама, немврода, ніна, персів, римлян, філіппа македонського, олександра македонського, про брахманів, халдеїв, амазонок тощо. У третій книзі йде римська історія від цезаря до костянтина, в четвертій — історія візантії, яку георгій припиняв на 842 році, але продовжувачі повели і далі. Вже на перекладах старозавітних біблійних книг, апокрифів і житій східнослов янський читач знайомився з античними міфами і східними переказами, в більшій чи меншій мірі християнізованими.

Біблія писалася, переписувалася й перекладалася протягом більш ніж 1700 років представниками понад 60 поколінь різних народів світу й не зазнала відтоді практично жодних змістових відхилень від оригіналу.

За енциклопедичними даними, повний переклад біблії здійснено більш ніж 250 мовами світу, окремі книги святого письма перекладалися ще 740 мовами та діалектами, що в цілому становить близько 1000 перекладів. В історії літературних мов світу є немало прикладів, коли саме майстерно перекладена біблія ставала за взірець подальшого розвитку цієї мови й літератури.

Нова сторінка в розвитку німецької літературної мови розпочалася з виходом у світ німецькомовного перекладу святого письма (1534), здійсненого мартіном лютером — вихідцем із простої селянської родини, який узяв за основу свого перекладу народну мову однієї із центральних земель країни.

Феномен лютерового перекладу полягав і в тому, що до нього у різних землях німеччини говорили різними діалектами і саме національна біблія лягла в основу формування всенімецької літературної мови.

Дорогоцінна пам ятка історії української мови, каліграфії, книжкової мініатюри, на якій в незалежній україні присягають на вірність народові президенти.

Позаминулого століття, що увінчалося створенням кирило - мефодіївського братства, спонукало до обговорення в широких колах інтелігенції ідеї так званих недільних шкіл із викладанням там предметів українською мовою і, зокрема, вивчення рідною мовою закону божого. ) вперше було повідомлено читачів про створення в петербурзі громадського комітету для збору коштів на видання підручників і святого письма українською мовою. Морачевський усе ж не втрачав надії побачити свою працю надрукованою, тому ще три роки після одержання негативної відповіді з москви удосконалював перекладений текст. На жаль, ця колосальна праця за життя перекладача з політичних причин так і не дійшла до тих, кому вона призначалася, — простих українців, які прагнули осягнути таїну й силу христового слова рідною мовою. Ще за свого життя, 1887 року, йому вдалося видати, щоправда, поза межами російської україни, новий заповіт, а повна україномовна біблія побачила світ вже після смерті перекладача — в 1903 році, й цю працю вже довершували і. Знайомство у відні з галичанином іваном пулюєм, який багато в чому поділяв погляди куліша, прискорило перекладацьку працю, оскільки після попередньої домовленості з британським і закордонним біблійним товариством вимальовувалася перспектива видати офіційним шляхом повний текст біблії для українців як галичини, так і росії. Пулюй, який добре знав грецьку, дуже допоміг кулішеві, в якого більше часу стало для виправлення перекладеного українською мовою і вивірення з церковнослов янським, російським, польським, сербським і латинськими текстами.

Волею історичних обставин складеться так, що така велична, відповідальна й надзвичайно тяжка місія випаде на долю видатного діяча українського відродження xx століття івана огієнка — митрополита іларіона. По - перше, найточніше передати зміст оригіналу, дбаючи передусім про змістову точність цілого ряду багатозначних слів, і, по - друге, забезпечити пере - клад милозвучною, сучасною літературною мовою. Перший, незначний наклад перекладених огієнком чотирьох євангелій (від матвія, марка, луки, іоанна) побачив світ 1937 року у львові, а 1939 року — додрукований у варшаві. Приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, огієнко навіть не сподівався, наскільки більше труднощів і невдач, болю і розчарувань випаде йому в порівнянні з тими, які пережив свого часу його попередник. Від початку перекладу богослужбових книг у кам янець - подільському до одержання сигнального примірника перекладеної ним повної біблії у вінніпезі пройшло 42 роки.

Всі три дотеперішні переклади біблії українською літературною мовою здійснені з ранніх християнських біблійних текстів давньоєврейською, арамейською та давньогрецькою мовами.

В українському національному інформаційному агентстві відбулося представлення видання першого повного православного перекладу біблії українською мовою. Представляючи новий переклад біблії, який сьогодні є четвертим повністю виданим перекладом українською мовою, святійший патріарх філарет підкреслив, що це, здійснене київським патріархатом, видання є першим повним виданням біблії, яке включає як канонічні, так і неканонічні книги, а переклад став першим перекладом священного писання на сучасну церковну літературну українську мову.

існуючі на сьогоднішній день переклади біблії українською мовою — пантелеймона куліша, митрополита іларіона огієнка та івана хоменка — не були сприйняті церквою для богослужбового вжитку через те, що мова цих перекладів відрізняється як від сучасних літературних норм, так і від норм церковності мови.

Для сучасного читача деякі місця в цих перекладах залишаються частково або повністю не зрозумілими, а окремі терміни та форми висловлення, прийнятні в розмовній мові, не можуть використовуватися в богослужінні. З огляду на все вище сказане, можна зробити висновок, що переклади біблії в україні мають свою специфіку, зумовлену тим, що тривалі періоди український народ не мав власної державності і, відповідно, українська мова (чи її церковнослов янський варіант) не мала державного, офіційного статусу.

і все ж, попри дуже несприятливі умови, українці найраніше з - поміж слов янських народів центральної та східної європи одержали святе письмо рідною і зрозумілою широкому загалові мовою). Зрілість її культури виявилася, крім народно - поетичної і літературної творчості, і в пам ятках церковної архітектури, що збереглися до нашого часу (київський і новгородський софійські собори, чернігівський спаський собор та ін. ), а також архітектури світської (княжий двір, що збудований у києві в x ст золоті ворота в києві) і живопису (фрески софії київської, новгородської церкви спаса нередици), і в музичному мистецтві, і в блискучих досягненнях давньоруського художнього ремесла. Культурний розквіт київської русі був підготовлений усім попереднім розвитком культури східних слов ян, про що свідчать пам ятки матеріальної культури починаючи ще з vi ст але швидкому її зростанню сприяло впровадження на русі в кінці x ст. Тільки зваживши на те, що в київській русі була так грунтовно поставлена шкільна справа, можна зрозуміти, чому за такий короткий час, через кілька десятиліть після прийняття християнства, на русі виникли чудові літературні пам ятки, які й сьогодні вражають читачів своєю високою поетичною культурою.