західноєвропейська література просвітництва художня система

західноєвропейська література просвітництва художня система

В історичному розвитку культури просвітництво виокремлюється величезною концентрацією якісно нових ідей, народжених і реалізованих у гранично стислий час. Слушними є твердження сучасних дослідників, нібито своєю величезною популярністю “памела, або винагороджена доброчесність” річардсона чи “страждання молодого вертера” гете не в останню чергу завдячували наївній вірі читачів і читачок у те, що видавець оприлюднює справжні листи і щоденники.

Однак, це було не що інше, як пошук нових сфер і способів відображення, який поряд із вірогідністю утвердив арсенал інших засобів, вбираючи фантастику (філософський - фантастичний аналіз людської природи й суспільства в “подорожі гулівера” свіфта, історія фауста у клінгера й гете, драми - притчі). Своєрідність освоюваної літературою європейської дійсності іноді підкреслювалася сприйняттям її очима уявного іноземця (“перські листи” монтеск’є, “громадянин світу, чи листи китайського філософа з лондона своїм друзям на сході” голдсміта) або людини, вихованої “природою” (“простак” вольтера та ін. Охоче вдаючись до іронії та скепсису, він глумився з церкви, викривав мракобісся, релігійний фанатизм, тиранію, висміював безпідставну гонористість аристократів, самовдоволення буржуазії. Його варіант погляду на ідеальне суспільство поступався глибині й сміливості переконань дідро та руссо своєю помірністю вимог, абстрактно - гуманістичним характером влаштовував і буржуазію, і аристократів, і монархів. Цьому сприяла притаманна мислителеві здатність відкривати оригінальність і перспективність чужих концепцій та думок, вдало їх пропагувати, як це сталося з класичним твором підпільної літератури – “заповітом” жана мельє, котрий сприяв появі комуністичних утопій хviii століття. Авторитет провідного майстра слова закріплюється за ним великим успіхом історичних праць, пронизаної ідеями просвітницького абсолютизму історичної поеми “генріада” (1723 р. Шануючи й наслідуючи традиції корнеля та расіна, він розвиває їх у напрямі політизації тематики, зіткнення різних ідеологій та їхнього впливу на людей, посилення активності персонажів, уведення гострих філософських проблем, додержання історичної й етнографічної достовірності, привернення уваги до почуттів героїв. ) – ось неповний перелік численних драматичних творів, адресованих людям, котрі розмірковували над політичними, філософськими, моральними, релігійними проблемами.

Складаючи панегірик сходові, перш за все китаю, закликав наслідувати його як державу освіченого деспотизму, якою управляє імператор - філософ в інтересах народу, як державу, де панує деїзм (сприймання бога як світового розуму, що видубував природу), де основа ідеології – вчення конфуція – є втіленням чистої моралі. Для нього це час прощання з багатьма ілюзіями, а заразом і з вірою в освіченого монарха, в гармонії між добром і злом, час появи цілої серії невмирущих шедеврів. У величезній кількості творів найрізноманітніших жанрів вольтер приходить до висновків, що творець всесвіту не втручається в його долі, не може відвернути лихо, що зло лежить в основі самої світобудови й переважає, тому в людській історії крихти чеснот і щастя губляться серед злочинів, безумств, нещасть. Це своєрідно висвітлюється в нових філософських творах, памфлетах, трагедіях, прозі, що, за влучним висловом дослідників, з’являється ніби на полях його найважливіших і найгостріших в ідейному плані філософських та політичних праць. У центрі повістей, оповідань, казок - притч стоїть типовий для класицизму образ інтелектуального героя, який прагне перейти від інтелектуального споглядання світу до впливу на нього, та сюжет не висвітлює цю домінанту тогочасних людських прагнень, лишаючись простою ілюстрацією тієї чи іншої філософсько - етичної доктрини, того чи іншого питання людського буття. ), у яких, міркуючи про недосконалість сівту й тривкість у ньому зла, мріючи про ідеальну державу ельдорадо, він розкриває соціальний зміст злого, санкціонованого релігією, узаконеного беззаконня. Його ідеї великою мірою визначили ідеологічну палітру великої французької революції, яка вшанувала його пам’ять величезним постаментом, складеним із каміння зруйнованої бастілії над могилою письменника в пантеоні. Продовжуючи антиклериканську діяльність вольтера, дідро відкинув компромісну деїстичну версію про існування бога як конструктора розумного устрою природи і став на позиції матеріалізму й атеїзму.

Виголошені ним ідеї про незалежність матерії від духу, єдності органічної й неорганічної природи, про еволюцію природних форм дістали широкий суспільний резонанс (“лист про сліпих на науку зрячим”, “розмова д’аламбера з дідро” та ін. Не поділяючи типове для просвітників розуміння рівності як правового феномена, він вірив у її реальне здійснення в суспільстві, що не ставить у центрі всього розрахунок. На основі подібних поглядів будується естетична концепція дідро, яка мала надзвичайне значення для розвитку європейського мистецтва, зокрема літератури.

Стверджує об’єктивну основу краси, розглядає мистецтво як діяльність, що не поступається науці в пізнанні, розвиває філософські основи реалізму, приділяє увагу питанням типізації у створенні художнього образу.

Від визнання величезного морального впливу мистецтва на людину мислитель приходить до створення цілої програми революційно - демократичного виховання громадян, вимагає від художника високої ідейності, закликає до демократизації мистецтва. Особливий акцент філософ робить на театрі як найдійовішому способі пропаганди просвітницьких ідей, підкреслює пріоритет серйозної комедії та міщанської драми з їхніми можливостями зображення життя звичайної людини.

Запропонована у зв’язку з цим система драматургічних жанрів поставила під сумнів нормативну естетику буало вже тим, що центральне місце серед жанрів віддавалося “середньому”, побудованому на конфліктах і проблемах людей третього стану.

Свої принципи дідро послідовно розвивав у статтях до “енциклопедії”, що була гімном творчій праці, в “салонах”, у серії звітів про художні виставки, які започаткували новий літературний жанр – художню критику, намагався реалізувати їх у власній творчості. Передусім це стосується його п’єс нового жанру, де безконфліктність і відсутність соціальної гостроти виявились закономірним результатом піднесення на щит патріархальних чеснот буржуазної родини.

), поглиблюючи філософську проблематику повістей вольтера, стала бунтом проти всілякого приниження людської гідності, утвердженням суспільної природи людини.

Його симпатії на боці “нових людей”, проникнення в їхній внутрішній світ надає його творам особливого психологізму, густо приправленого антифеодальними мотивами.

Це новаторське зображення людського характеру як арени боротьби суперечностей, добра і зла, стало епохальним досягненням європейського сентименталізму.

Не уникнув суперечливості й сам руссо, як громадянин відкрито виступаючи проти “старого режиму”, мріючи про демократичну республіку, нову людину, виховану на високих і благородних ідеалах, підказаних самою природою, а як мислитель втікаючи від буржуазних реалій життя у психологію, шукаючи допомоги за межами дійсності. Діяльність руссо, як і інших представників просвітительського руху, сприяла тому, аби просвітництво увійшло до скарбниці світової культури своєрідною й необхідною частиною. Свою назву просвітителі отримали тому, що головним засобом перетворення суспільства вважали просвітництво народу, звільнення його від релігійних та інших забобонів. Головна сила просвітницької літератури полягала в нещадній критиці феодально - абсолютистських порядків, церкви і реакційних теорій у всіх областях ідеології. Розпочата просвітителями переоцінка всіх старих цінностей надала революціонізуючий вплив на розуми сучасників і об єктивно поставила питання про докорінному перетворенні суспільства. У різних країнах просвіта приймало різні форми, відображаючи своєрідність історичного процесу, національні особливості класової боротьби між буржуазією і феодальним дворянством, при цьому силу і слабкість демократичного руху в кожній з них. Помірно буржуазне, ліберальне, прихильники якого підтримували основи існуючого ладу, обмежуючись вимогою приватних реформ, і радикально - демократичний, послідовно відстоює інтереси народу.

Вищу мету мистецтва класицисти бачать перевиховання людини, у перетворенні його на ідеального героя (у зв язку з цим провідним жанром літератури просвітницького класицизму стала трагедія). Якщо її відрізняли висока поетичність, титанізм характерів, могутній злет пристрастей, якщо класицисти вважали за краще зображати ідеальних героїв (королів, титулованих осіб, полководців), то просвітники, творчо переробивши традиції шахрайського і побутового романів xvii ст звернулися до зображення реальних людей в повсякденній обстановці. У творчості письменників просвітницького реалізму більшу питому вагу здобувають прозові жанри і особливо роман, якому судилося стати справжнім епосом xix і наступних століть. Період характеризується подальшим зростанням і зміцненням національних держав європи, докорінними економічними зрушеннями, бурхливим розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами.

Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Склалося уявлення, що всі прояви людської діяльності - економічні й політичні, духовні та моральні, естетичні та релігійні, - підлягають дії універсального закону природи, отже, є складовою частиною природного порядку.

В економічних працях джон локк досліджував головним чином питання грошей і грошового обігу, цікаві ідеї він висунув у галузях мовознавства, педагогіки.

Враховуючи вимоги часу, просвітителі замінюють старі уявлення про людину, вважають її істотою природною, а почуття і розум проголошують продуктами тілесної організації. Тут міститься суперечливість просвітительської концепції, яка згодом приведе до переосмислення поняття людини - вона ніколи не буває просто природною, а завжди є суспільною істотою. Німецьке просвітництво вело боротьбу за права людини і філософію, що спирається на розум, прагнуло вирішити конфлікт між вірою і розумом на користь розуму.

Разом з філософами - просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній власності, свободі торгівлі та промисловості. Найбільш радикальні автори висували ідеї рівності людей в правах, піднімалися вище верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеї, популярні в широких народних масах. Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відважної боротьби з небезпекою. Глибоко зрозумівши значення французької революції, він, однак, негативно поставився до революційного насильства, бо був переконаний, що більше користі дадуть виховання народу і реформи зверху.

У середньовічну легенду про доктора фауста, який продав душу дияволу і за це отримав можливість реалізувати усі свої бажання, гете вклав новий філософсько - моральний зміст. У ньому було менше релігійних мотивів, ніж у середні віки, переважали сюжети з історії стародавнього риму і міфології, портрети королів, полководців, сцени битв. Під час революції митець голосував за страту короля і вніс у конвент пропозицію про перетворення королівського зібрання картин і статуй в луврі у національний музей. Широко відомий груповий портрет королівської сім ї, в якому він не побоявся реалістично зобразити обличчя короля з ознаками виродження, відштовхуюче, пихате і злобне обличчя королеви.

Вони виступали за наближення мистецтва до життя, за простоту і природність, висували вимогу відповідності музики смисловому та емоційному рухові мови, характерам й психології персонажів. Прикладом нового підходу до музичного мистецтва слід назвати творчість великого німецького композитора і органіста йогана себастьяна баха (1685 - 1750 рр. Йоган себастьян бах широко використовував у своїй творчості багатоголосся (поліфонію) або сполучення кількох самостійних голосів, кожний з яких чітко і виразно веде свою мелодію, чергуючись і переплітаючись з іншими.

Внаслідок творчості вчених, філософів - просвітителів, літераторів, митців людство отримало принципово нові підходи до розуміння філософських, етичних і естетичних проблем, які не втратили своєї актуальності і сьогодні. Свою назву просвітителі отримали тому, що головним засобом перетворення суспільства вважали освіту народу, звільнення його від релігійних та інших забобонів. Започаткована просвітителями переоцінка всіх старих цінностей справила революционизирующее вплив на уми сучасників і об єктивно поставила питання про корінне перетворення суспільства. У різних країнах просвітництво приймало різні форми, відображаючи своєрідність історичного процесу, національні особливості класової боротьби між буржуазією і феодальним дворянством, при цьому силу і слабкість демократичного руху в кожній з них. Помірно буржуазне, ліберальне, прихильники якого підтримували основи існуючого ладу, обмежуючись вимогою приватних реформ, і радикально - демократичну, послідовно відстоює інтереси народу.

Просвітництво - внутрішнє неоднорідне і в чомусь суперечливе у своїй основі рух, що пояснюється неоднорідністю третього стану, ідеологію якого воно виражало. Вищу мету мистецтва класицисти бачать у перевихованні людини, у перетворенні його на ідеального героя (у зв язку з цим провідним жанром літератури просвітницького класицизму стала трагедія). Якщо її відрізняли висока поетичність, титанизм характерів, могутній злет пристрастей, якщо класицисти воліли зображувати ідеальних героїв (королів, титулованих осіб, полководців), то просвітителі, творчо переробивши традиції шахрайського та побутового романів xvii ст звернулися до зображення реальних людей у повсякденному обстановці. У творчості письменників просвітницького реалізму більшу питому вагу набувають прозові жанри і особливо роман, якому судилося стати справжнім епосом xix і наступних століть. Він відзначав, що в основі епосу — розповідь про події, дійсність відтворюється в об єктивній формі, у драмі герої змальовуються у дії, лірика розкриває внутрішній світ людини.

Дідро у працях прекрасне, парадокс про актора, про драматичну поезію, побічний син виступив проти догматів класицизму, дав характеристику серйозній драмі і серйозній комедії. Епос за гегелем, — відтворення об єктивності буття в об єкти візуючій формі, лірика — відтворення суб єктивності внутрішнього світу, драма — синтез, який поєднує розкриття зовнішніх обставин і внутрішнього життя людини.

Жанр — це підвид літератури з певним спрямуванням у відборі матеріалу, який вимагає відповідної форми вираження, обсягу, композиції, лекенко - фразоологічних засобів і метрики.

1) спільність розумового і морального кругозору, невиділеність особистості в умовах роду, племені, дружини (епос); 2) прогрес особистості на фунті групового руху, індивідуалізація в рамках станового виділення (давньогрецька лірика і лірика середніх віків, давньогрецький і лицарський роман); 3) загальне відношення людини, руйнація станового і торжество особистісного принципу (новела і роман італійського відродження). Під закликами до оздоровлення суспільства швидко міцніючого новонародженого класу буржуазії розгорталася боротьба проти привілеїв дворянства та духовенства. Педагогічний досвід, нагромаджений після викладання в університеті та виконання обов язків домашнього вихователя, дозволив йому сформувати власну систему поглядів на виховання джентльмена - людини, яка володіє необхідними для себе і суспільства чеснотами.

Він включав навчання читання, письма, малювання, рідної, французької і латинської мов, географії, арифметики, геометрії, астрономії, хронології, етики.

Дітей же тих батьків, які постійно звертаються за допомогою, після виповнення їхнім дітям трьох років потрібно скеровувати у спеціальні робітничі школи, відкриті у кожній парафії, де вони залишатимуться до 14 років. Детальніше уявлення про педагогічне кредо мислителя доповнюють такі його відомі вислови дії людей - найкращі перекладачі їхніх думок; дітей не можна виховувати правилами, які вилітають із пам яті. Якщо ви вважаєте за необхідне привчити їх до чого - небудь, укорінюйте це посередництвом практики кожного разу, як це стане можливим, і, якщо можна, самі створюйте випадок.