історії про життя смерть і нейрохірургію онлайн
Власне, у цій книжці спогадів і роздумів відомого британського нейрохірурга ви знайдете багато захоплюючих історій, у яких головне – це етика стосунків між лікарем та пацієнтом, тонка межа між гіркою правдою і крихкою надією. Мне не хочется думать, что врачи становятся равнодушны, … 5 известсный английский хирург как - то заметил, что у хорошего хирурга должны быть стальные нервы, львиное сердце и женские руки.
Многие люди, ну и я в том числе, узнав о каком - то заболевании, обязательно ищут в себе симптомы, и найдя несколько из них их, подозревают данное заболевание и у себя. Когда - то слышала я о нейрохирурге который активно помогает украинцам, но даже представить себе не могла, что когда - то буду читать его книгу и находить там лестные, и не очень, отзывы о моей родной стране.
Поэтому было для меня большим открытием то, что в книге достаточно много раз упоминается украина, а постсоветский менталитет передан очень четко и правдиво (хоть и не приятно это признавать). Генри марш, всемирно известный британский нейрохирург, раздумывал над ними на протяжении всей карьеры, и итогом его размышлений стала предельно откровенная книга. Многие пациенты возносят врача на некий пьедестал, относятся к ним как к небожителям, а на самом деле врачи такие же люди, они расстраиваются, злятся, боятся и сострадают. Единственное, что понравилось, это случаи из его практики, но и описание некоторых он не удержался в очередной раз… это одна из тех книг, которую я точно приобрету в бумажном варианте.
Він знає, що в наших головах, бо вже двадцять років періодично свердлить черепи українців, прокладає скальпелем собі дорогу вглиб наших мізків, береже наші думки та почуття (один незграбний, невловимий рух, і пацієнт — немисляча беземоційна істота) і дає шанс жити.
Якби мені не довелося інтерв’ювати генрі марша та його пацієнтів, якби я не бачила на власні очі, як він працює, я б теж сприймала його альтруїзм зі скепсисом. “пам’ятаю, яке значне полегшення я відчув, коли наступного ранку прийшов на роботу і дізнався, що у хворого з мальформацією сталася серцева зупинка – немов тої біди, яка сталась, було забагато для бідного серця. Реанімаційна бригада робила все, що могла, аби запустити серце назад, але в них нічого не виходило, і я сказав їм припинити і лишити хворого в спокої”. Якщо хто потрапляє на операційний стіл, то лікар – герой, цілитель з божою іскрою та золотими руками, талант із великої літери, або – бездушна сволота, м’ясник, різник, маніяк. із перших сторінок я не можу позбутися роздратування від самозакоханості профі, який віртуозно виконує надважкі операції і від якого в захваті всі інтерни.
Марш скаржиться на бюрократичні правила, які забороняють йому носити краватку та годинник; на медсестер, яких короткостроково залучають з агентств, а вони гублять пацієнтів; на комп’ютеризовану систему, яка постійно висне, а потім видає аналізи калу оперативніше за знімки головного мозку; на подвійні стандарти менеджерів, які читають хірургам лекції з чуйності і водночас відмовляють у місці помираючому пацієнту.
Особисто я вдячна автору за цю книгу, бо його гола відвертість та повне занурення в чорні лікарняні будні вчать обережності в оцінці хірургів та їхніх дій. Понад двадцять років генрі марш регулярно приїздив в україну, навчав українських нейрохірургів, безкоштовно консультував і оперував сотні українських пацієнтів.
Коментарі
Дописати коментар