рідна мова сидір воробкевич

рідна мова сидір воробкевич

Український письменник і композитор, музично - культурний діяч і православний священик на буковині, педагог і редактор часописів буковини, художник – така багатогранна діяльність сидора воробкевича, що мав псевдоніми.

Літературна діяльність сидіра воробкевича розпочалася 1863 року, коли в збірнику „галичанин“ було надруковано п ять перших віршів під загальною назвою „думки з буковини“. Він розробляв теми історичного минулого – оповідання „турецькі бранці“ (1865), поема „нечай“ (1868), драми „петро сагайдачний“ (1884), „кочубей і мазепа“ (1891), писав про тяжку долю селянства – вірші „рекрути“ (1865), „панська пімства“ (1878). Воробкевича проявився в ліричних віршах, де поет „розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття“ (і. Виступаючи одночасно як композитор і письменник, він створює чимало віршів, пісень для дітей („рідна мова“, „то наші любі, високі карпати“, „веснянка“, „осінь“). Батько поета, гординський де - федькович, ополячений український шляхтич, був спочатку писарем, потім управителем польського маєтку, згодом деякий час поліційним суддею. Так, повітовий староста писав у консисторію, що „федькович не має доброї слави, бо сторониться він іншого товариства, а має хворобливий нахил до тісних знань з найпростішою голотою“. Настрої та переживання дійових осіб нерідко передаються через введення в текст прислів їв, приказок, пісенних рядків, жартівливих і дотепних висловів, характерних для розмовної – побутової мови.

Його перу належать написані за фольклорними мотивами казки, що сатирично зображували панів, висміювали різні вади людей („чортівська бочка“), дотепні байки („горда качка“, „медвідь на пасіці“), сміховинки („по щирості“). А крім казок, видатний прозаїк писав п єси та веселі повісті й фрашки – гумористичні твори типу жартівливої бувальщини – та придибанки, тобто анекдоти.

Високе звання народного поета він завоював тому, що висловив мрії та поривання свого народу, правдиво й образно змалював життя гуцулів зрозумілою для них мовою. З щирим співчуттям відгукнувся на національно - визвольну боротьбу балканських народів проти турецьких поневолювачів (цикл віршів “з нещасної болгарії”, 1876). Найповніше талант сидіра івановича воробкевича виявився в ліричних віршах, де поет “розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого людського і народолюбного чуття”. В журналі “родимий листок” з’являється його нарис “михайло глінка – батько російської народної опери”, в якому йдеться про розвиток російської опери ще xviii століття, про життя великого композитора, дружбу з кращими людьми росії. Чернівецька православна консисторія, яка підтримувала товариство меморіально, підкорила його своїй волі і робила все для того, щоб його члени ставились вороже до української мови і культури.

Він писав, що почуває себе “старим дідом, котрого обреклись давно його браття по долі, котрого оддалило товариство од себе, як того прокаженого, а разом з ним всі його твори і труди і поповнили його душу і серце не лиш гірким полином, но і бездільним рівно душним і апатією”. Федьковичем, орав переліг і засівав його здоровим зерном, будучи глибоко переконаним, що служить своєму народові, допомагає йому прокладати шляхи у кращу будучність. Воробкевича в основному відповідала вимогам шкільної молоді і в ній звернено особливу увагу на виховання патріотичних почуттів у дітей та виховання у них любові до праці. Не завжди задовільна форма поезій данила млаки, вживаються невірні наголоси, хоч вони й відомі на буковині, не всюди добірне римування, зустрічаються діалектизми.

Населення буковини, дбаючи про розвиток рідної мови й літератури, “буковинський соловей”, федькович несказанно радів появі першого - ліпшого талановитого імені на поетичному обрії. Літературна діяльність сидіра воробкевича розпочалася 1863 року, коли в збірнику “галичанин” було надруковано п’ять перших віршів під загальною назвою “думки з буковини”. Він розробляв теми історичного минулого – оповідання “турецькі бранці” (1865), поема “нечай” (1868), драми “петро сагайдачний” (1884), “кочубей і мазепа” (1891), писав вірші про тяжку долю селянства. Воробкевича проявився в ліричних віршах, де поет “розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття” (і. Виступаючи одночасно як композитор і письменник, він створює чимало віршів, пісень для дітей (“рідна мова”, “то наші любі, високі карпати”, “веснянка”, “осінь”). Воробкевич сидір – біографія український письменник і композитор, музично - культурний діяч і православний священик на буковині, педагог і редактор часописів буковини, художник – така багатогранна діяльність сидора воробкевича, що мав псевдоніми.

Маковей осип – біографія осип степанович маковей (23 серпня 1867, яворів, нині львівської області – †21 серпня 1925, заліщики, нині тернопільської області) – український поет, прозаїк, публіцист, критик, літературознавець, перекладач, редактор багатьох періодичних видань, педагог, громадсько - політичний діяч. Буковинський альманах “буковинський альманах” – літературно - художній і публіцистичний збірник, виданий у чернівцях 1885 в пам’ять десятилітнього існування товариства українських студентів “союз”, заснованого при товаристві “руська бесіда”. Члени “союзу” повинні були, зайнявши “поважне місце в суспільності”, завжди і всюди виступати на захист прав свого народу, підтримувати розвиток його мови і культури.

Кралицький анатолій – біографія кралицький анатолій федорович народився 12 лютого 1835 в селі вишні чабини (нині – в словаччині) в багатодітній сім’ї священика. іван нечуй - левицький – іван семенович левицький іван семенович левицький (літературний псевдонім – нечуй) народився 25 листопада 1838 року в стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати.

ічня; 25 грудня 1900 (7 січня 1901), ічня, борзенського повіту – 21 листопада 1919, київ) – український поет, публіцист, революційний, громадський і культурний діяч. Життєпис семена скляренка семен скляренко (1901 – 1962) семен дмитрович скляренко народився 26 вересня 1901 року в селі прохорівці на черкащині, в родині зубожілого селянина. Автор книги оповідань “соняхи” (1977), збірок оповідань і повістей “час найкоротшої тіні” (1982), “перед храмом любові і болю” (1989), роману “досвіток” (1987). Турянський осип – біографія осип васильович турянський (псевдонім – іван думка; 1880 - 1933) – український письменник і літературний критик, учитель середніх шкіл галичини.

Мріям коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак системних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти.

Авторка книжки оповідань “соняхи” (1977), збірок оповідань і повістей “час найкоротшої тіні” (1982), “перед храмом любові і болю” (1989), роману “досвіток” (1987). Створивши ряд високохудожніх соціально - побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини xix століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, і. Н семенович шашкевич (6 листопада 1811, підлисся – †7 червня 1843, новосілки) – західноукраїнський (галицький) пророк (“будитель”), письменник, поет – зачинатель нової української літератури в галичині, священик угкц, релігійний та культурно - громадський діяч. Тут особливо виявилося його захоплення літературою, він багато читає класиків угорської, української, російської та західноєвропейської літератури в оригіналах і в перекладах. Хлопець навчався в полтавській духовній семінарії, служив у новоросійській канцелярії в полтаві, учителював у поміщицьких сім’ях золотоніського повіту; вивчав фольклор та звичаї народу.

Батько її, федір глянько (1879 - 1955), був одним із піонерів українського руху серед харківського робітництва, з 1900 активний член української робітничої громади в харкові, шо була керована гнатом хоткевичем. Си­дір воробкевич (1836—1903) — видатний по­движник національної культури, який поєднав у собі дар композитора, письменника, фольклориста, педагога, диригента, громадського діяча. Особливу увагу приділяв він чистоті інтонації, виразній дикції і правильності дихання хористів, багато часу віддавав вивченню динамічних нюансів й агогічних тонкощів, спрямовуючи всі засоби на відтворення необхідного музичного образу.

Синкевича, вихованця перемишльської школи, у багатьох містах і селах буковини було організовано хорові гуртки, в яких широко запроваджувався багатоголосний спів замість вживаного до того одноголосного. Ре­шту хорів складено на тексти шевченка, франка, федьковича, шашкевича, головацького, поповича та ін а також на власні переклади з ні­мецьких поетів гайбеля, кернера, таубе, тіка тощо. Вони одразу полюбилися широким колам громад­ськості, передавалися з рук в руки, переписувалися і виконувались самоді­яльними і професіональними буковинськими колективами.

Надмірна пісенність викладу, певна структурна замкненість спричи­нилися до відсутності майже в усіх хорах воробкевича широкого дихання, справжнього драматичного напруження і загострених кульмінацій. Дина­мічного протиставлення окремих емоційних пластів часто виявляється недостатньо для втілення глибокого змісту і внутрішньої експресії пое­тичних образів шевченка. У тих музичних розділах, де композитор прагне передати глибокі суб єктивні переживання, на перший план виступають елегійні унісони або м яке, наспівне двоголосся. З дванадцяти шевченківських хорів слід виділити три, позначені най­глибшим проникненням у зміст поетичного першоджерела і найяскраві­шим втіленням його у музиці. Отже, в баладі злилися в органічне ціле об ективно - епічне (кар­тини минулого, події з історії народу, відтворені в образі широкого шля­ху) і суб єктивно - ліричне (розлучення дорогих серцю людей, загублені надії, розкриті в образі пониклої природи). Крайні частини твору — трагічний монолог знівеченої жорстокою солдатчиною і засланням людини — різко контрастують з середнім епізодом, де змальовуються радощі й забави молоді6. У першій частині чуємо пісню - тугу, що викликає асоціації з широкими степовими козаць­кими піснями, в середній — з являються танцювальні ритми, а в третій — речитативні трансформації пісні - монолога. В другій ідеться про трагічну загибель запорожців під берестечком та пир чорного гайвороння над трупами народних лицарів — це драматич­на кульмінація твору.

На жаль, композитор не зміг розвинути з цього чудового тематичного зерна всю композицію, бо саме завдання музичного розвитку завжди ста­новило найбільшу трудність для воробкевича. Мелодика їх переважно позна­чена українським колоритом, вона м яка й задушевна, нерідко щиро на­родна, хоч інколи зустрічаються звороти, що нагадують італійські оперні арії чи німецькі романтичні пісні. В цілому комплексі засобів музичної виразності, застосовуваних воробкевичем, іноді вражає деяка стандартність у використанні технічних при­йомів і прояви сентиментальної ліричності (досить звернути увагу на його позначення в тексті. Воробкевичеві не завжди вистачало таланту й майстерності, щоб піднести­ся до шевченкового генія і передати в музиці всю ідейну й емоційну глибину його полум яного слова. Зав­дяки актуальному, глибоко патріотичному текстові, урочистому й підне­сеному характерові мелодії і маршовому, чеканному ритмові цей твір швидко здобув всенародне визнання на західних землях україни.

Як вірш данила млаки вона вміщувалася майже в усіх букварях, читанках, підручниках, а як пісня побутувала в різних аранжировках для чоловічого мішаного та дитячого хорів, для голосу з суп­роводом фортепіано, а також для самого фортепіано чи цитри.

У важкі роки національного гніту, коли українська культура повсюд­но переслідувалася, виховання любові й шани до рідної мови було спра­вою першорядної ваги.

Якщо перший її восьми - такт характеризується спокійним ліричним настроєм, то в другому, де ав­тор таврує ту частину українського суспільства, яка цурається рідної мови, з являється драматичний елемент. Для цих творів характерні м яка кантиленна мелодика з дещо сентиментальним забарвленням, плавний ритм ноктюрна, колискової або вальса і про­зора, легка фактура гармонізації. Щира ліричність і задушевність, прозора гармонічна фактура і просто­та форми спричинилися до життєздатності і надзвичайної популярності цих пісень протягом довгих років, їх співали в буковині й в галичині мо­лоді й старі, селяни й інтелігенція, фахівці - музиканти і самодіяльні гурт­ки, неписьменні люди і студентська молодь. Він прекрасно усві­домлював, що спів е для них природною потребою, що молодь, як і дорос­лі, любить не тільки словом, а й піснею, музикою виражати свої пережи­вання і почуття. Враховуючи все це, вороб­кевич одним з перших на західній україні взявся випускати пісенники для школярів, які, по - перше, склали репертуар для класних занять, пікільних ранків, вечорів, різних святкових виступів і, по - друге, стали єдиними на буковині методичними посібниками для вчителів музичної грамоти і співів у школах, бо до них, як правило, додавалася невеличка музично - теоретична частина. Пісні розміщено в порядку підвищення складності від найпростіших (з діапазоном кварти й квінти) до трудніших (з хроматичними ходами і мо­дуляційними відхиленнями). У вступі подано найважливіші розділи з теорії музики (ви­сота й протяжність звуків, категорії тактів, інтервали, пояснення хрома­тичних знаків, вправи з сольфеджіо на різні інтервали тощо). Воробкевича, потім вміщено ряд історичних пісень про напади татар на українські землі, про важку долю селян - кріпаків, а також побутові, ліричні, рекрутські і сатиричні пісні. Багата й різноманітна тематика пісень, розрахована на запити дітей різного віку, близька до народної мелодика, нескладні розміри й ритми, гранично ясний спосіб, їх гармонізації забезпечили цим пісням популяр­ність. Сам факт їх переви­дання в 1893, 1899, 1902, 1905, 1909 і 1910 роках свідчить про те, що вони були незамінними для початкових і середніх шкіл галичини та букови­ни.

У творчому доробку воробкевича є понад 40 романсів та пісень для голосу в супроводі фортепіано або гітари і 20 вокальних ансамблів, дуетів та квартетів. В хвилини гірких роздумів і солодких мрій пісні - романси оживлювали товариські зустрічі й популярні на західноук­раїнських землях святкові збори, так звані комерси.

З них на першому місці — надзвичайно багата українська народнопісен­на лірика, а далі — лірико - романтична італійська оперна арія, віденська романтична пісня і, нарешті, дуже поширена в той час в усій європі при­страсна циганська пісня. Всі ці впливи схрещувалися в західноукраїнсь­кому побутовому романсі xix ст перетворюючись у нові художні яко­сті з ознаками цілісного національного стилю. Другу лінію репрезентують пісні - романси з більш активними формами лірики, заснованими на народних танцюваль­них ритмах козачка, коломийки, польки, мазурки.

Композитор знаходить для всіх трьох об­разів характерні мелодичні і ритмічні засоби, хоч у фортепіанній партії воробкевич не виходить за межі акордових репетицій з опорними баса­ми, розкладених акордів і гармонічних фігурацій. Крім романсів з лірико - елегійним колоритом та заснованих на ритмах народних танців, воробкевич написав кілька солоспівів у стилі дуже модних тоді іспанських та італійських серенад. Проте значною мірою він компенсується свіжими творчими прийомами, що відрізняють музику воробкевича від творчості інших західноукраїн­ських композиторів xix ст. Сюди слід віднести широке застосування ладотональних, метро - ритмічних і фактурних контрастів, багате динаміч­не нюансування, використання прийому перегукування голосів напру­жених верхніх регістрів з м якими середніми та (хоч і несміливі ще) при­йоми вокальної інструментовки.

Як ту мову мож забути, та ж звуками тими ми до бога мольби слали ще дітьми малими; у тій мові ми співали, в ній казки казали, у тій мові нам минувшість нашу відкриваали.

Мово рідна, слово рідне, хто ся вас стидає, хто горнеться до чужого, того бог карає; свої його цураються, в хату не пускають, а чужії, як заразу, чуму обминають. За останні 7 років україна програла битву за молодь, і тому зараз бачимо підлітків - блогерів, які обирають росію і вважають українську мову “сільською”, a тренди забиті російськими тік - токерами.

В більшості випадків малоосвічені батьки, які ностальгують за совком, або “братськими” 90 - ми під “голубой огонек” і дотепер виховують дітей на сформованій радянській ментальності. Психологи кажуть, що основні алгоритми та світогляд людини формуються до 21 - го року, в кращому випадку – до 28 років, і тільки менше 1% можуть змінюватись протягом всього життя. У нас дуже багато талановитих людей, але після гучного вибуху багато проектів з часом закриваються, або не можуть перейти на наступний рівень через брак коштів. Кошти мають видаватись, або людям, які вже мають досвід, реальний результат та ім’я, або тим хто пройшли новостворений курс навчання за кожним із напрямків. Абсолютно всі існуючі музиканти hardkiss, onuka, один в каное, христина соловій, бумбокс, без обмежень, антитіла, тарабарова, артем півоваров, альона альона, аліна паш, jerry heil і т. Мають отримувати допомогу держави, тому що жоден з цього списку не може систематично створювати якісний контент і витісняти російських зірок з українських трендів. На своєму досвіді скажу, що з величезними потугами я можу створювати лише 2 високоякісних кліпи на рік, а треба щоб кожен музикант видавав мінімум по 4 - 6. Вич ( 5 травня 1836, чернівці — †19 вересня 1903, там же) — український буковинський письменник, композитор, музично - культурний діяч, православний священик, педагог, редактор часописів буковини, художник. Залишившись у дитинстві круглим сиротою, він разом із сестрою і молодшим братом григорієм, що теж став відомим на буковині громадсько — культурним діячем і письменником, виховувався дідом і бабою в містечкукіцмані.