історія виникнення мовленнєвого етикету

історія виникнення мовленнєвого етикету

Увібравши давні традиції, звичаєві приписи, мовленнєвий етикет українців є унікальною, універсальною моделлю їх мовної діяльності, що виявляється в системі стійких мовних виразів. Одним із можливих кроків, що допоможе дитині в нелегкій життєвій дорозі, відкриє перед нею диво магії слова, зробить її багатою високістю духу, стануть знання про мовленнєвий етикет свого народу.

Мета дослідження полягає в створенні науково обґрунтованої методики удосконалення мовленнєвих умінь і навичок спілкування з школярами, вчителями, незнайомими людьми і т. Гіпотеза грунтується на припущенні, якщо методично обгрунтовано використовувати на уроках рідної мови систему вправ і завдань, то можна сформувати у молодших школярів мовленнєвий етикет. Вербальний рівень (вислови привітань, прощань, вибачень, побажань тощо), паралінгвістичний (темп мовлення, гучність, інтонація, сміх, плач тощо), кінетичний (жест, міміка, пози та ін. Кожен із етикетних знаків має своє функціональне навантаження, своє призначене місце, є обов’язковим чи факультативним, головним чи супровідним, має свою культурологічну вартість, що особливо важливо, виступає носієм такої значущої для спілкування інформації, як. Адже не кожний з нас здатний поглянути на себе збоку, об’єктивно оцінити свої здібності й можливості, бажання й наміри, вчинки й ставлення до навколишніх та до свого „я. З’ясовуємо свої погляди, уподобання, звички, потреби, зумовлені особливостями характеру й темпераменту, зрештою, свої почуття до них, хто поряд, - рідних, друзів, співробітників. З поступом історії дослідники й просто кмітливі та спостережливі люди вибудували струнку систему заборон і дозволів під час спілкування, тобто приписи повсякденного ввічливого і шанобливого ставлення до всіх людей. Серед цих приписів особливе значення мають правила привітання і знайомства, введення бесіди, розмова по телефону, листування - одне слово мовний етикет. Собранное от разных авторов, де давалися поради щодо поводження в товаристві задля успіху при дворі, рекомендувалось молодшому дворянинові бути ввічливим і чесним, як у словах, та і в ділах, при зустрічі зі знайомими „на три шагане дошедь, и шляпу приятнымь образомь снявь, а не мїмо прошедши назадь оглядаваясь поздравлять, і докладно пояснювалось, чому слід так чинити.

Спочатку etiquette означало блок, до якого був прикріплений папірець із назвою товару, пізніше - сам папірець із написом, згодом, за короля людовіка хіv, - аркушик паперу з послідовністю церемоніальних дій та формами поводження при дворі і нарешті - церемоніал, тобто порядок дій, правила чемності й норми поведінки при дворах монархів, титулованих осіб, у дипломованих колах. Від „зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монахів, титулованих осіб (придворний етикет), а так у дипломатичних колах „до установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому - небудь товаристві. Для кожної стандартної етикетної ситуації існує впорядкована сукупність знаків, своєрідний „репертуар”, який дає можливість мовцеві вибрати один із цих знаків, узявши до уваги його вартість, що визначається відмінністю цього блока від інших у цій мікросистемі. За багатовікову історію розвитку людської культури виробився ряд правил поведінки, що звичайно називають правилами гарного тону, або правилами етикету.

Також розрізняють військовий етикет (регламентуючий спілкування між воїнами); дипломатичний етикет (протокол); службовий етикет (правила ділового спілкування); сімейний етикет (взаємини членів родини). Етикет - найважливіша частина зовнішньої культури поводження людини, що оформляє у систематизованому вигляді сформовані у суспільстві правила поважного і чемного поводження. На часі тлумачаться як прийняті у суспільстві культурні норми спілкування і поводження службовців для полегшення людського спілкування, роблячи його комфортним і приємним. Хоча, насправді, і до французів це слово прийшло з голландської мови, де воно спочатку означало кілочок, до якого прив язували папірець з назвою товару, а пізніше - папірець з написом - етикеткою, яку ми і сьогодні бачимо щодня на всіх товарах. У літературних текстах стародавнього шумеру (сучасна територія іраку та ірану) було викладено перші моральні принципи, які, на думку шумерів, були надані людям богами.

У стародавньому єгипті для міжнародних переговорів уперше почали призначати спеціальних людей - послів, а самі переговори проводилися в урочистій обстановці. У стародавньому скандинавському епосі едда детально розповідається про поведінку за обіднім столом, а правила проголошення тостів у цього народу були розроблені до дрібниць. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться… ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню… лжі бережіться… а куди підете і де станете, напоїте, нагодуйте, краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас прийде.

У хiv - xvii століттях при дворах європейських правителів було запроваджено посади церемоніймейстерів, які мали знати всі правила придворного етикету - від зачісок до застібок на взутті та прийому гостей. Процес взаємного збагачення правилами поведінки дозволив виробити взаємоприйнятний, визначений у головних рисах етикет, закріплюваний у звичаях і традиціях. Якщо порівнювати італію xv століття з іншими народами європи, то відразу ж упадає в око більш високий ступінь освіченості, багатства, здатності прикрашати своє життя. Франція була поневолена і спустошена англійцями, французи не визнавали ніяких заслуг, крім військових, вони не тільки не поважали науки, але навіть гребували ними і вважали усіх вчених найнікчемнішими з людей. Коротше кажучи, у той час як вся інша європа потопала у міжусобицях, а феодальні порядки трималися ще в повній силі, італія була країною нової культури.

Етикет (від французького etiquette) - це слово, що означає манеру поведінки, тобто правила чемності, ввічливості та толерантності, що прийняті у суспільстві. У кожній країні народ вносить свої виправлення і доповнення в етикет, що зумовлено соціальним, політичним, суспільним життям та специфікою історичного розвитку країни, походженням, традиціями та звичаями народу.

Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але й розуміти необхідність існування визначених правил і взаємин між людьми.

Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, - відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Але поряд із ними - не замінюючи, а швидше доповнюючи їх - вживаються і дещо відмінні засоби поштивого спілкування, що грунтується на місцевих традиціях, звичаях, обрядах і віруваннях. Старше покоління прищеплює малечі риси поведінки, що забезпечують не лише її комфортне співіснування в близькому середовищі, а й дають змогу засвоїти властиві йому ціннісні орієнтації, національно зумовлені уявлення й переконання. Як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому числі й мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Якщо етикет як установлений у суспільстві набір правил регулює нашу зовнішню поведінку відповідно до соціальних вимог, то мовленнєвий етикет можна визначити як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.

Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування, є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З - поміж них вирізняються ті, що вживаються при з ясуванні контакту між мовцями - формули звертань і вітань; при підтриманні контакту - формули вибачення, прохання, подяки та ін. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Перша з них контактна (фатична) функція - встановлення, збереження чи закріплення, підтримуваних зв язків і стосунків, індивідуальних чи соціально - масових. існування названих функцій доводить, що мовленнєвий етикет не є якимось випадковим чи несуттєвим явищем, а навпаки, являє собою своєрідний механізм, лише за допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація. Вони не довільні, бо з явилися не у результаті штучної домовленості, а виникли і розвивалися (і розвиваються) природно і поступово на базі існуючої мови як вторинні утворення. На нього звертають свою увагу культура мови (перша за все з погляду нормативності - ненормативності використовуваних одиниць щодо норм літературної мови), стилістика, соціолінгвістика. Соціальна диференціація носіїв мови, їх постійний соціальний статус і змінні соціальні ролі диктують добір одиниць і, як наслідок, закріпленість за групами носіїв стилістично маркованих формул тощо. Але мовленнєвий етикет не належить до розмовного мовлення, а тим більше до розмовного стилю (хоча найбільш повно мовленнєвий етикет виражається саме в усному розмовному мовленні). Автор маленького принца, відомий французький письменник і льотчик та й просто вихована та інтелігентна людина антуан де сент - екзюпері, слушно помітив, що найбільша розкіш - це розкіш людського спілкування. Мистецтво спілкування полягає також і у загальній інтелігентності, освіченості, а звідси - виборі та підтриманні теми розмови та правильного тону бесіди.

Коли ви розмовляєте з ким - небудь у товаристві, важливо зосередитися на темі розмови, взяти в ній участь, підтримати її і внести в неї якийсь цікавий момент, щоб ви як співрозмовник запам яталися іншим. У цьому разі співрозмовники вже зовсім не чують і не хочуть чути одне одного, дозволяють собі різкі висловлювання, виявляють зневагу, що є недопустимим для вихованих людей. Здавна в основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські морально - етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. Треба пам ятати, що в листах необхідно писати з великої літери всі особові й присвійні займенники, що стосуються особи адресата, отже, слова ти, ви, тебе, тобі, вам, вас, твій, ваш, з вами тощо, а також іменники, що є назвами найближчої родини адресата. Якщо ви затрималися з відповіддю, то слід обов язково вибачитися, можливо, пояснивши причину затримки, та лише після цього приступити до основного змісту листа. Якщо це лист до добре знайомих, товаришів, то найперше запитуємо про справи адресата, цікавимося його здоров ям, здоров ям найближчих, його працею й успіхами, а тоді вже повідомляємо і про себе з належною скромністю, але не забуваючи обов язково підкреслити також і свої заслуги та здобутки.

Лист - це відображення ставлення до людини, тому листи до старших - батьків, учителів, наставників повинні бути проникнуті глибокою повагою, любов ю та вдячністю. Службовий (діловий) етикет - це сукупність правил, пов язаних з умінням тримати себе у суспільстві, зовнішньою охайністю, правильністю побудови бесіди і ведення листування, письменністю і ясністю викладу своїх думок, культурою поведінки за столом і в інших ситуаціях ділового і світського спілкування. Загальна тенденція, що характеризує сучасний етикет, - його демократизація, позбавлення від зайвої ускладненості і химерності, прагнення до природності й розумності. Ця тенденція, проте, не відміняє всієї суворості й обов язковості застосування етикету, наприклад, у такій сфері, як міжнародне спілкування, де відступ від загальноприйнятих норм може завдати збитку і країні, і її представникам. Тактовність - відчуття міри, перевищивши яке, можна образити людину або не дати їй зберегти особистість в скрутній ситуації; - скромність - стриманість в оцінці своїх чеснот, знань і положення у суспільстві; благородність - здатність скоювати безкорисливі вчинки, не допускати приниження ради матеріальної або іншої вигоди.

Під дипломатичним протоколом розуміється сукупність загальноприйнятих норм, правил і традицій, дотримуваних офіційними особами в міжнародному спілкуванні. При цьому дипломатичний етикет як важлива частина протоколу регламентує правила поведінки офіційних осіб під час різних заходів, що передбачають переговори, зустрічі делегацій, візити, бесіди, взаємні уявлення, прийоми і т. В основі своїй ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але й представниками різних соціально - політичних систем, існуючих у сучасному світі. Дипломатичний протокол і діловий етикет мають наднаціональний характер і у зв язку з цим отримали значне поширення у сфері міжнародного ділового спілкування. Невдале комбінування кольору може зробити зовнішність людини невиразною (світло - сірий костюм, блакитна сорочка, світло - блакитна краватка) чи зухвало крикливою (жовтогаряча краватка з малюнком, зелена сорочка). Наприклад, мають чудовий вигляд однотонний сірий костюм, світла сорочка з темно - червоними смугами, однотонна сіра краватка, яка повторює колір костюма. З костюмом у смужку не слід одягати сорочку в клітинку, тому що клітинки дисонують зі смугами костюма і не поєднуються з його діловим серйозним стилем. У ділових ситуаціях не слід надавати перевагу одягу яскравих кольорів, оскільки такий костюм привертає до себе увагу і вимагає особливо вибагливого смаку і певного досвіду.

Вони все частіше стають вирішальними факторами, що визначають успіх або, навпаки, невдачу у діяльності не тільки окремої людини, а часто - густо й самих підприємців і фірм. Нерідко стиль ведення розмови впливає на її результати, і навіть при позитивній настроєності партнерів на спілкування, щирому бажанні досягти домовленості їхня бесіда не розвивається, більш того, їхні зусилля виправити положення лише погіршуюють його. Однак ці характеристики аж ніяк не елементарні і дуже важко піддаються зміні, тому що вони реалізуються в мові, в основному автоматично, часто несвідомо. Схильність висловлюватися чи прямо натякати; розпитувати чи надавати іншим ініціативу в наданні інформації про себе; комфортний рівень формальності - простоти; припустимі жарти; ставлення до обміну скаргами.

На перший погляд усе дуже навіть просто - потрібно пояснити людині, що саме ви від неї хочете, додати кілька слів похвали, чи, якщо потрібно, навпаки - але якби усе було так просто. Недостатньо відповідальне ставлення до тих форм комунікації, з якими має справу керівник, - усної, письмової, невербальної, може серйозно ускладнити його роботу.

Розмова чи передача повідомлень по телефону є найпоширенішими формами комунікацій; їх відрізняють безпосередній контакт і велика розмаїтість способів спілкування, що дозволяє без зусиль поєднати ділову (формальну) і особисту (неформальну) частини будь - якого повідомлення. Вступаючи в контакт із підлеглими, необхідно стежити за своєю мовою, тому що від того, як говорить керівник, залежить те, наскільки точно його будуть розуміти підлеглі. Як правило, це не означає, що людина говорить по - дитячому, але відносини, що пов язують його з тим, про що і кому він говорить, нагадують відносини “батька” і “дитини”. і, нарешті, третій стиль - стиль “дорослого”, коли він говорить, не показуючи свого ставлення до того, що він говорить, і очікує від співрозмовника емоційно нейтральної відповіді. оживлений, зацікавлений погляд, розкутість пози (партнер ніби подається назустріч співрозмовнику, розстібаючи піджак, ледве нахиливши голову); - розкриті і повернуті у бік співрозмовника долоні рук. Мимовільні ледь помітні кивки головою, легкий дотик до руки чи плеча партнера, що супроводжує схвальну репліку; - замислений (міркування) вираз обличчя, що супроводжується характерним положенням долоні у щоки (свідчить про те, що співрозмовника щось зацікавило, залишається з ясувати, що ж спонукало його зосередитися на якійсь проблемі); - партнер свідомо відводить очі від співрозмовника. Наприклад, людина, що на засіданні сперечається тільки тому, що не сперечатися не може, ймовірно знизить ступінь задоволення потреби в приналежності і повазі і, можливо, зменшить здатність групи ухвалювати ефективні рішення. Члени групи можуть прийняти його точку зору тільки для того, щоб уникнути конфлікту і всіх пов язаних з ним неприємностей, навіть не будучи впевненими, що вчиняють правильно. Але в багатьох випадках конфлікт допомагає виявити розмаїтість точок зору, подає додаткову інформацію, допомагає виявити більшу кількість альтернатив чи проблем і т. Це робить процес ухвалення рішень групою більш ефективним, а також дає людям можливість висловити свої думки і тим самим задовольнити особисті потреби в повазі та владі. Це також може привести до більш ефективного виконання планів, стратегій і проектів, оскільки обговорення різних точок зору на них відбувається до їхнього фактичного виконання. Усім без винятку підприємцям доводиться вступати в контакт з партнерами з бізнесу - постачальниками сировини чи готових виробів, а також зі споживачами.