історія розвитку юридичної психології як науки

історія розвитку юридичної психології як науки

Нині теорія і практика потребує психологічного аналізу значної кількості складних феноменів, що впливають на життєдіяльність людини, визначаючи її місце у суспільстві і, зокрема, соціально корисну чи антисоціальну спрямованість поведінки, дотримання чи порушення правових норм тощо. Кожна галузь професійної діяльності має притаманні лише їй риси, що впливають на характер та особливості взаємин людей у процесі реалізації конкретних трудових операцій. Випробування учасників процесу, що подекуди мали містичний характер, але значною мірою синтезували емпіричний досвід багатьох поколінь, мали місце вже в античному та середньовічному кримінальному процесі. Одночасно з фізичними, використовувалися і психологічні методи впливу на підозрюваних із метою отримання зізнання будь - що, основою яких були узагальнені емпіричні дані та побутова психологія. На зміну інквізиційному середньовічному розшуковому процесу прийшов процес змагальний (ідеї якого зароджувалися в філософії, соціології, теорії права) з властивою йому гласністю та усним провадженням. Для правильної оцінки свідчень підозрюваного, обвинувачуваного та інших учасників процесу, одержання даних про їх особистість у кримінальному, а потім у цивільному буржуазному процесах з являється потреба залучення та використання психологічного знання. Ломброзо здійснив спробу визначити матеріальний субстрат злочину, висловивши думку про те, що злочинець—це атавістичний тип, який має низку фізичних і, відповідно, психічних рис, що наближають його до дикунів, первісних людей або навіть тварин. На його думку, злочинця неможливо виправити, як неможливо приручити та одомашнити хижака, тому єдиним виправданим засобом боротьби зі злочинністю є якомога більш рання ізоляція представника злочинного типу від суспільства. Гарофало, зазначаючи, що злочинець має риси дикунів та розумову недорозвиненість, поділяв злочини на природні та штучні, спричинені неповагою до страждань інших людей та їх права власності. Починаючи з петра і, на теренах російської імперії кримінально - правові і процесуальні питання розглядаються у визначеному змісті через призму психологічних знань. Було висловлено думки про необхідність відміни кривавих форм кримінальних репресій, катувань і зміну ставлення до особистості злочинця, вважаючи найбільш важливим створення умов для виникнення у нього почуття каяття. Пов язано з розумінням прогресивними ученими і громадськими діячами необхідності розв язувати кримінально - правові проблеми із залученням психологічних знань. ), розуміючи, що лише психологія дозволяє визначити закономірності, детермінуючі поведінку людини, вважали, що юридична психологія повинна скласти наукову основу кримінального права, тобто на її базисі має будуватися вчення про суб єкт злочину, осудність, зміст покарання. Так, матеріалістичні філософи (демокрит, лукрецій, епікур) розуміли душу людини як різновидність матерії, як тілесне утворення, яке виникає із кулькоподібних, дрібних і найбільш рухливих атомів. ідеалістична теорія платона, яка трактувала тіло і психіку як два самостійних і антагоністичних начал, поклала основу для всіх наступних ідеалістичних теорій. За релігійним розумінням, душа це нематеріальна, безтілесна істот, яка нібито покидає тіло людини в момент її смерті і продовжує існувати в потойбічному світі. Первинна пізнавальна здатність людини відчуття, воно приймає форми чуттєво сприйманих предметів без їх матерії, подібно до того, як віск приймає відбиток печатки без заліза і золота. Психологія свідомості вже заснована на спостереженні, більше того, в ній навіть стає можливим експеримент, завдяки чому вона нагромадила значний матеріал про властивості і закономірності внутрішнього психічного життя людини.

Тобто, психологія свідомості використовує спостереження людини над самим собою, над власними внутрішніми станами, переживаннями, думками, бажаннями, і таке інше.

У зв язку з цим багато вчених на початку хх століття прийшли до висновку, що психологія, щоб стати наукою повинна взагалі викинути із свого предмету питання про свідомість, а залишити лише те, що можна безпосередньо побачити і зафіксувати.

і кожен раз, коли з ясовувалась помилковість або обмеженість шляху, вибраного психологією, знаходились скептики, які заявляли, що психологія взагалі не може бути наукою. При цьому посилались на те, що вона займається невидимими внутрішніми процесами в голові людини, що душа не пізнавана, що її науково дослідити не можна. Одні з них розв язували всі питання з позиції ідеалізму, де свідомість, психічне це особливості особливого носія душі або духа, які відрізняються від матерії і не залежать від неї. В своих трудах он требовал, чтобы законы разрабатывались с учетом индивидуальных особенностей личности человека, одним из первых поднял вопрос о условно - досрочном освобождении от наказания. Во 2 - ой половине 19 - го века не только успешное развитие естественных наук, но и рост преступности во всех ведущих капиталистических странах послужили толчком к дальнейшему расширению судебно - психологических исследований. Таким образом в этот период начинает складываться новый подход к решению проблем научного обоснования проблем юридической психологии, суть которых в стремлении вскрыть причины преступного поведения и на их основе составить программу практической деятельности по борьбе с преступлениями и преступностью. Ломброзо робить висновок про те, що злочини не можна виправити, боротьба зі злочинністю повинна здійснюватися шляхом фізичного знищення чи довічної ізоляції “вроджених” злочинців. Владимирова “психічні особливості злочинців по новітніх дослідженнях”, в яких висловлювалися ідеї чисто прагматичного використання психологічних знань у конкретній діяльності судових і слідчих органів. Згідно з цією концепцією пам ять людини не є відображенням об єктивної реальності, а виступає лише як її викривлення на догоду вузько егоїстичним інтересам особистості, її індивідуалістичним намірам, її гордості, пихатості, честолюбству тощо. Гольдовський зазначав, що психологічні основи помилок дуже відмінні і висновок із зіставлення картини, від - твореної свідком, з дійсністю виходить дуже сумний. Під йо - го керівництвом було здійснено перше експериментальне досліджен - ня малолітніх злочинців, результати якого знайшли відображення в праці “про розумову працездатність малолітніх злочинців” (1903 р. Сотоніна, в яких висвітлювалися психологічні аспекти діяльності слідчого і судді, питання отримання правдивих показань свідків, методи виявлення в них мимовільної брехні. Це визнання, як основний доказ, добувалося будь - якими шляхами, у тому числі з використанням катувань, в основі яких лежали узагальнені емпіричні дані, побутова психологія. Щоб змусити людину давати показання, спеціально створювалася шокова ситуація, яка провокувала до вираження певних почуттів та певного відношення до розслідуваної події. Однак загальна психологія, яка носила в той час умоглядний характер, не могла навіть у союзі з кримінальним правом розробити наукові критерії й методи вивчення людської особистості. Відповіді на запитання завжди містять помилки; з метою правильної оцінки показань у протоколах судових засідань варто докладно викладати й питання, і відповіді на них. Відповідно до цієї концепції пам ять не є відбиттям об єктивної реальності, а виступає лише як її перекручування на догоду егоїстичним інтересам особистості, її індивідуальним намірам, гордості і т. Не можна приховувати, що дослідження штерна вкрай однобічні, не можна також приховувати й той факт, що в сутності це проти свідків, суддів й особливо присяжних засідателів. Валицький вказували на те, що положення штерна не будуть мати значення для практики, що найважливіше зло при показаннях свідків — не мимовільні помилки, а свідома неправда свідків, що поширена більш, ніж прийнято вважати.

Теплов відзначав, що навіть при повній суб єктивній сумлінності авторів результати психологічних експериментів будуть визначатися теорією, якою вони керуються. Розвиток суспільних наук породжує прагнення розібратися в причинах злочинності, дати наукове обґрунтування діяльності соціальних інститутів, які займаються її попередженням. Починає складатися новий підхід до вирішення даної проблеми, суттю якого є прагнення розкрити причини злочинної поведінки і на цій основі скласти програму практичної діяльності по боротьбі зі злочинами й злочинністю. її відображення можна знайти в сучасних теоріях, таких як теорія хромосомних аномалій клайнфельтера, у фрейдистських і неофрейдистських вченнях про агресію и руйнівні потяги.

Такий підхід у поясненні природи злочинної поведінки був підданий серйозній, справедливій критиці вже з боку сучасників ломброзо, коли злочинність досліджувалась з позицій соціального явища. Вертгеймера ретельним дослідженням стали піддаватися питання правдивості, облудності показань свідків, прояву об єктивних і суб єктивних факторів у суді. Бромберга й ряду інших вчених була виявлена роль неусвідомлюваної сфери особистості в злочинній поведінці, а також доведено, що злочинні наміри й особливості девіантної поведінки часто є наслідком ранньої психічної травматизації, яка визначилася неадекватним механізмом психологічного захисту й життєвого стилю, дефектом у таких підструктурах особистості, як супер - его і его. Керуючись методологічними орієнтирами, сформульованими засновником психотехніки гуго мюнстербергом, його послідовники прагнули розробити психологічний інструментарій для вирішення таких основних завдань. По - перше, щодо попередження порушень права; по - друге, щодо з ясування складу злочинів; по - третє, щодо трактування юридичних випадків (рішення й приведення у виконання покарання); по - четверте, щодо психологічного забезпечення праці співробітників правоохоронних органів (розробка професіограм, професійний відбір, наукова організація праці і т. Як серед закордонних, так і вітчизняних вчених у психотехнічних розробках пріоритетним було вивчення особливостей насамперед слідчої і судової діяльності (а. Одержали подальший багатоплановий розвиток як теоретичні розробки, так і різнобічні підходи в створенні інструментарію психодіагностики, психокорекції й психотерапії. Біо - психологічні теорії; психоаналітичні теорії; теорії рис особистості; теорії емоційних проблем; теорії класичного, соціально - когнітивного навчання; теорії я - концепції; теорії інформаційного соціального контролю; теорії соціопатичної особистості; теорії розумових моделей та ін. Активізуються дослідження в таких галузях, як проблематика комплексної науки віктимології (дослідження злочинів з позицій відносин - й особистості жертви), як виявлення ролі феномена стигматизації, тобто суспільного своєрідного таврування на розвиток злочинців (по е.

Сатерленду), як вивчення системи злочинної поведінки (через вивчення групового способу життя злочинців, генезису їхніх специфічних субкуль - тур), як аналіз ефективності різних виправних програм (по кларку, через вивчення впливу психотехнологій ресоціалізації та реабілітаційного впливу на зниження рецидиву). Вони розглядали не тільки проблеми особистості злочинця, психічних механізмів вчинення злочину, а й питання профілактики правопорушення, психологічних основ проведення попереднього слідства.