функції мови професійного спілкування

функції мови професійного спілкування

Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.

Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. 1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію; 2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо); 3) професіоналізми; 4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність 3. Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом. ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм. Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування 4, тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування. Вся людська культура й цивілізація нерозривно зв язані з цим величезним сховищем людських знань і досвіду, що їх нагромаджено за весь час існування людства як суму знань видатних людей усіх поколінь 4. Творчість гомера, есхіла, данте, шекспіра, байрона, шіллера, поґо, бальзака, бічер - стоу, марка твена, пушкіна, льва толстого, достоєв - ського - це сторінки світової величі мистецтва слова, які не залишать байдужими жодного, хто до них доторкнеться. Однакове задоволення, позитивні емоції ми маємо від слова писемного і живого, якщо митець уповні виявив естетичний потенціал слова або якщо воно звучить досконало. А вся система мовних засобів, що висловлюють світ емоцій, віддзеркалює неповторність світобачення і світовідчуття української надії, особливості морально - етичних принципів і релігійних настанов. Мова - це той найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв язок, що з єднує віджилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле.

Бабич, - це конкретно - історична система мовних засобів (ресурсів) відповідно до форми моральної свідомості й поведінки людини, що передбачає ефект добра 6. Фатична комунікація (дослівно - беззмістовна, пуста) - це обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію, своєрідна мовна гра, яку зобов язані підтримувати члени суспільства, дотримуючись етикетних настанов 7. її використовували в давнину в замовляннях, або заговорах, які мали практичну функцію, але за словесною формою вони були справжніми мистецько - поетичними творами.

Мова прив язує етнос до його природного оточення, ландшафту, предметного обжитого космосу, з рослинністю та звіриною включно, який становить неорганічне тіло народу.

Скажімо, фатична функція випливає з етичної, естетична є складовою культурологічної, нагромаджувальна є результатом пізнавальної, а державотворча функція реальна лише за умови дії усіх. інформаційно - комунікативна функція – з нею пов язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача - прийом інформації та відповідна реакція на неї. Отже, регулятивно - комунікативна функція – відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень («слово — не горобець. На відміну від приватного, офіційне спілкування обмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників організації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих, стереотипних компонентів (тексти ділових переговорів, протоколів, офіційно - ділових паперів). Згідно з нею до форм спілкування належать індивідуальні і групові бесіди, розмови телефоном, наради, переговори, конференції, збори, мітинги, дискусії, полеміка та ін. Більшість статей закону було введено в дію з 1 січня 1990 року, проте окремі статті набували чинності через три, п’ять, навіть сім років після прийняття документа. Останні десятиліття додали до названих вище ще низку проблем - мову засобів масової інформації та реклами, мовні стандарти не тільки офіційної, а й науково - технологічної інформації тощо. Мовна політика - це комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, а також сукупність правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання. Мова - найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, діловій, політичній, освітній та іншій галузях життя людства). Нею можна передавати все, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). Нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за степенем виразності. Які слова, граматичні структури та інтонеми необхідні людині того чи іншого віку, професії тощо для забезпечення нормальної взаємодії мовою, яка вивчається. Певні вміння й навички в організації мовлення, вміння вибудовувати його логічно, послідовно й переконливо, ставити завдання й досягати поставленої мети – це вже новий рівень комунікативної компетенції, що у матеріалах ради європи названий стратегічним чи дискурсивним. Вона передбачає готовність і бажання взаємодіяти з іншими, впевненість у собі, а також уміння поставити себе на місце іншого і здатність впоратися із ситуацією, що склалася. Саме він уперше „ своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно - мовної і словесно - художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови.

Функціональний стиль – це різновид української літературної мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами.

1) універсальний засіб навчання і виховання людини; 2) енциклопедія людського досвіду; 3) першооснова нагромадження культурних цінностей; 4) один із компонентів духовної культури суспільства; 5) засіб координації усіх виробничих процесів; 6) функціонуюча система, нерозривно пов язана з усіма галузями суспільного життя. 1) засіб і об єктивізація спілкування; 2) засіб пізнання і його об єктивізації; 3) засіб творення нових мовних одиниць, підсистем і об єктивації усного процесу; 4) засіб вираження емоцій, внутрішнього стану людини і її волі; 5) засіб створення і об єктивації словесних художніх образів. 1) здійснення, реалізація процесу спілкування (комунікативна функція); 2) здійснення процесів пізнання (пізнавальна функція); 3) здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем (будівнича); 4) здійснення, реалізація процесу вираження емоцій (емотивна функція); 5) здійснення, реалізація процесу творення художніх образів (естетична функція). Характер писемного мовлення багато в чому визначається специфічними умовами спілкування і в першу чергу - відсутністю співрозмовника і в момент висловлення думки.

Це 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації. 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін. 1) самостійність мислення мовця; 2) небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре знання мови та її виражальних засобів; 4) знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття; 6) наявність у мові виражальних засобів. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами.

Відповідно до закону україни “про вищу освіту” вивчення української мови у вищій школі має сприяти всебічному розвиткові студента, підвищенню рівня його загальної і професійної культури ”. Найбільшого значення вони набувають у галузі правознавства, оскільки професійна діяльність юриста завжди пов’язана із тлумаченням (інтерпретацією) норм права, що сформульовані певною мовою. Юридична оцінка і правова кваліфікація обставин конкретної справи ґрунтується на досконалому володінні мовою законодавства, вмінні чітко, лаконічно, однозначно схарактеризувати суспільні явища, конкретні факти дійсності, поведінки людей тощо. Мова – це система звукових, письмових знаків або символів, що служать засобом людського спілкування, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості. (звичайно, крім мови вживаються й інші (невербальні) засоби, такі як міміка, жести; азбука морзе, азбука брайля для сліпих; морська сигналізація; різні форми тайнопису, аж до секретних розвідницьких шифрів). мова – головне знаряддя соціалізації, тобто перетворення біологічної істоти в соціальну, у члена певного суспільства, тому закономірною є теза про те, що мова є засобом творення людини як члена соціуму.

ідея про глибинний зв’язок між мовою, мисленням і духом народу має значні історичні корені, проте чи не найкраще її сформулював німецький мовознавець вільгельм фон гумбольдт. Своєрідність, з якою люди використовують мовні стилі, неминуче призводить до неправильного розуміння того чи іншого виразу, а, можливо, й самого співрозмовника. Отже, ми стикаємося з багатоманітністю культур, специфіка мови яких обумовлена не лише граматичною будовою, словником і синтаксисом, але й способами впливу на слухача. іспанський король карл v говорив, що, на його думку, німецькою доречно говорити з солдатами, англійською – з кіньми, італійською – жінками, а іспанською – з господом богом. Середньовічний іспанський священик вінченцо спінеллі помітив, що італійською мовою співають, іспанською декламують, французькою танцюють і лише португальською справді говорять. Намагаючись подолати лінгвістичні бар’єри, досягти взаєморозуміння, треба враховувати ще й комунікативні моделі на ділових зустрічах, яких дотримуються ті чи інші народи.

Напр жадібні до інформації німці будуть випускати великі брошури для іноземців, факти будуть переважати над естетикою, яка, скажімо, цінується іспанцями.

Менеджери всіх національностей знають, як найбільш ефективно говорити зі своїми співвітчизниками, але нечітко усвідомлюють свою залежність від глибинних особливостей мови.

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребою спільної діяльності і який містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини.

Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв. Професійне спілкування, ґрунтуючись на загальних нормах, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб єкт у певних комунікативних ситуаціях. контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв язок до завершення акту спілкування; - регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики). Залежно від специфіки суб єктів (особистість чи група) виділяють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю і групою; за кількісними характеристиками суб єктів спілкування можна розрізнити.

Самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації; міжособистісна комунікація здійснюється в тих видах спілкування, які передбачають прагматичні цілі і конструктивність рішень, і готовність кожного партнера до адекватної поведінки.

Облік пізнавальних можливостей конкретних ділових партнерів, їх індивідуальних установок на отримання нової інформації та інтелектуальних можливостей для її переробки, розуміння та сприйняття. Лекції і семінари, доповіді та повідомлення, розмови і консультації, звіти, а також письмові роботи (реферати, контрольні, курсові, дипломні, проектні), що дозволяють оцінити ступінь засвоєння теорії питання, перегляд навчальних програм. Коментар, аргументація й доказ; характеристика причиново - наслідкових зв язків, порівняльний аналіз; інтерпретація нової лексики, резюмування, використання вербальних і невербальних ключів доступу в аудіальний, візуальний і кінестетичний канали, мовна культура і ораторська майстерність. Викликати у ділового партнера певні почуття і сформувати ціннісні орієнтації і установки; переконати в правомірності стратегій взаємодії; зробити своїм однодумцем. Аргументація, демонстрація і доказ; роз яснення та порівняльний аналіз; факти, цифри і приклади, що показують переваги; опора на емоційний настрій партнера і включення його кінестетичного каналу за допомогою вербальних і невербальних ключів доступу; облік контраргументів партнера; психологічні прийоми приєднання, формування атракції, створення атмосфери довіри.

Промова зі спеціального приводу, презентації; бесіди і збори; мітинги; розповіді про ситуацію, про фірму, про людину; брифінги; мозковий штурм, демонстрації відео - , кінофрагментів; аналіз можливих наслідків; гасла і заклики, синектика. Наприклад, для вдосконалення процесу фарбування меблів застосування прямої аналогією полягає в тому, щоб розглянути, як пофарбовані мінерали, квіти, птахи і т. Наприклад, при вирішенні завдання, пов язаного з мармуром, знайдено словосполучення райдужна сталість, тому, що відполірований мармур (крім білого) - весь у яскравих візерунках, що нагадують веселку, але всі ці візерунки постійні. Потрібно в буквальному сенсі входити в образ цієї шестерні, щоб на собі відчути все, що їй дістається, і які вона відчуває незручності або перевантаження. Посмішка, голос, погляд; яскравість жестикулювання, міміки; демонстрація конгруентності; опора на актуальні потреби слухачів; щирість демонстрованих почуттів. Сугестивність партнера, його недостатня інформованість, недостатня критичність розуму, слабкий рівень контрсугестії, високий авторитет сугестора (який здійснює навіювання), створення атмосфери довіри.

ідентифікація, посилання на авторитет, персоніфікація; попередження, загроза, шантаж, психологічний терор, мобінг та інші прийоми маніпулювання; психологічне приєднання. Ритуальний (церемоніальний) характер акцій, художньо оформлене просторове середовище; дотримання конвенцій; опора на національні, професійні традиції і норми спілкування. Використання вербальних і невербальних ключів доступу в аудіальний, візуальний і кінестетичний канали учасників; включення учасників в активну масову діяльність; неординарність сюжетів при збереженні традицій. Перераховані види комунікації дозволяють визначити специфіку, грамотно використовувати жанр, комунікативні засоби і технології, отримати запланований результат, більш ефективно підготуватися до тієї чи іншої комунікативної діяльності, розробити сценарії вербальної і невербальної поведінки в конкретній ситуації ділового спілкування і врахувати особливості ділового партнера. Внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3 - 5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації). Офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо). ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником. Особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт). Необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії). Складання плану майбутнього акту спілкування; збирання матеріалів з предмета спілкування та їх систематизація; умотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони; обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника. Дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (доцільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові); не протиставляти себе співрозмовникові; демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка допоможуть установити контакт); уникати критики, зверхності та негативних оцінювань. Лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію; уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить; пам ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер; аргументувати свою позицію. Запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми; уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення; визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення; не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено. ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Ділове спілкування - це двосторонній процес, що репрезентує спільну мовленнєву діяльність, особливу форму контактів його суб єктів, які представляють певну організацію, установу, компанію тощо. Наявність певного офіційного статусу об єктів; спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку стосунків між представниками взаємозацікавлених установ; регламентованість, тобто підпорядкованість загальноприйнятим правилам і обмеженням; передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст, можливі наслідки; творчий характер взаємин, спрямованість їх на розв язання конкретних ділових проблем, досягнення мети; взаємоузгодженість рішень та подальша організація співпраці партнерів; взаємодія економічних інтересів і соціальне регулювання здійснюється у правових межах. ідеальний результат таких взаємин - це партнерські стосунки, що ґрунтуються на обопільній повазі й довірі; значущість кожного партнера як особистості; безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми.

Таким чином, ділове спілкування - це будь - яка професійна комунікативна діяльність (головно - мовленнєва), репрезентована сферою, яка дає відповідь на чотири запитання. Без сумніву, вербальні і невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками.

На думку американських вчених, для формування першого враження від співрозмовника важливими є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення. вказівний палець спрямований прямовисно до скроні, а великий підтримує підборіддя - негативне або критичне ставлення до почутого; поза - це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати - то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус - займе спокійну невимушену позу.

Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх - також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (жінка - чоловік) у співвідношенні з параметрами мови.

Колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників, кількості нестандартних творчих рішень. Типовою рисою жіночої вербальної поведінки є прагнення створити доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо чоловічої вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання враховувати інтереси співрозмовників. Однією з проблем дослідження особливостей вияву людського чинника в мові є встановлення лексико - стилістичних засобів і способів їх транслювання залежно від статі комунікантів. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевне, певно, очевидно, либонь), а чоловіки демонструють свою незаперечну переконаність (я глибоко переконаний, ясна (звісна) річ, що й казати, зрозуміло). Запропоновані висновки про гендерні аспекти спілкування не претендують на вичерпність, універсальність, але заслуговують на увагу для подальших серйозних студій цієї проблеми.

З наданням українській мові статусу державної реально виникла потреба державних службовців, фахівців різних галузей господарства досконало володіти державною мовою для ефективного виконання посадових обов язків. З метою забезпечити належний рівень володіння навичками ділового мовлення міністерство освіти і науки україни впровадило для студентів вищих навчальних закладів різного рівня акредитації курс української мови з професійним спрямуванням. Пропонований посібник зорієнтований на формування знань про специфіку усної та писемної форм реалізації ділової української мови (наукового та офіційно - ділового стилів) з урахуванням фахової спрямованості навчання майбутніх економістів, менеджерів, банківських працівників, фахівців з проблем економічної соціології. Аналіз особливостей писемного ділового мовлення пов язаний з визначенням змісту, структури, порядку складання та оформлення різних видів документів, використання яких зумовлено навчальною та науковою роботою студентів і майбутньою професійною діяльністю. Словник - довідник, доданий до посібника, допоможе уникнути типових помилок у вживанні слів та побудові словосполучень, поширених у системі ділового мовлення. Зважаючи на відсутність єдиної програми з курсу ділової української мови, схваленої міністерством освіти і науки україни, у посібнику подано програму, затверджену вченою радою львівського національного університету імені івана франка, плани практичних занять, орієнтовну тематику рефератів та перелік контрольних питань. Фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміцнює суспільні зв язки, взаємодіє зі суспільними групами.

Мова - засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього людства. Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються у сім кіл спілкування, перше з яких - це сім я, де вона народилася, а найширше, сьоме, - спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Українське слово лікарня пов язане зі словами лікувати, ліки, тоді як російське больница асоціюється зі словами болеть, боль; українське шанувальник має зв язок зі словами шанувати, пошана, а російське поклонник - зі словами поклоняться, поклонение.

Омовлені загальнолюдські поняття існують поряд із національно вагомою лексикою з мовного і соціально - культурного простору саме української нації, напр. Лани широкополі, садок вишневий, дівчина як калина, доля стелиться рушниками, чорнобривці посіяла мати, день злуки, тридцятикіло - метрова зона відчуження, скнилівська трагедія, помаранчева революція та ін. Називання предметів (іменники), дій (дієслова), ознак (прикметники) - ось її перші доторкання до усього навколо; і як потужний ніагарський водоспад інформації, що сходить на нас завдяки поступу людства. „менеджмент організацій, „інформаційні системи в менеджменті, „банківська справа, „фінанси і кредит, „економічна соціологія, „економічна статистика та ін. „вся людська культура й цивілізація нерозривно зв язані з цим величезним сховищем людських знань і досвіду, що їх нагромаджено за весь час існування людства як суму знань видатних людей усіх поколінь 4. Творчість гомера, есхіла, данте, шекспіра, байрона, шіллера, гюґо, бальзака, бічер - стоу, марка твена, пушкіна, льва толстого, достоєв - ського - це сторінки світової величі мистецтва слова, які не залишать байдужими жодного, хто до них доторкнеться. А вся система мовних засобів, що висловлюють світ емоцій, віддзеркалює неповторність світобачення і світовідчуття української нації, особливості морально - етичних принципів і релігійних настанов. Мова - це той „найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв язок, що з єднує від - жилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле.

Бабич, - це конкретно - історична система мовних засобів (ресурсів) відповідно до форми моральної свідомості й поведінки людини, що передбачає ефект добра. Фатична комунікація (дослівно - беззмістовна, пуста) - це обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію, „своєрідна мовна гра, яку зобов язані підтримувати члени суспільства, дотримуючись етикетних настанов. Скажімо, фатич - на функція випливає з етичної, естетична є складовою культурологічної, нагромаджувальна є результатом пізнавальної, а державотворча функція реальна лише за умови дії усіх. У системі сучасних мов світу (за різними джерелами, їх нараховують від 2, 5 до 5 тисяч) українська мова займає своє визначене місце і має довгу та складну історію. „ сила людей переконана, що ця мова є однією з найбагатших мов слов янських, що вона навряд чи поступиться богемській щодо рясноти слів і висловів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими; щодо гнучкості й багатства синтаксичного - це мова поетична, музикальна, мальовнича. Потебні про те, що поява мови - це „ не народження дитини і не падіння яблука, про яке при спостереженні можна сказати, що воно сталося о такій - то годині, хвилині. Традиційно вважали, що українська мова походить із давньоруськоїяк мови спільної для трьох братніх народів (українського, російського та білоруського) і сформувалась на основі її південноруських діалектів. Вона вже склалася у своїй фонетичній системі, граматичній будові, словниковому складі як окрема слов янська мова - мова української народності, а в подальшому історичному розвитку - мова української нації. Кожен із періодів мав свої особливості - мова невпинно розвивалася, набувала нових ознак, розширювала чи звужувала сфери вживання, змінювала свій статус, зазнавала утисків, заборон, насильницької асиміляції, знову відроджувалася й сьогодні сягає найбільших державних висот. Територіальний діалект є засобом спілкування людей, об єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико - культурних традицій, самосвідомості. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч - діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною) існування національної мови.

Південно - західне (лемківський, надсянський, закарпатський, покутсько - буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський, подільський діалекти). Територіальні діалекти в системі національної мови - це залишки попередніх мовних формувань, які часто фіксують ті зміни, що відбулися у фонетичній, граматичній, лексичній будові на певному історичному етапі розвитку.

Соціальний діалект - це відгалуження загальнонародної мови, вживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення, тобто має виразну корпоративно - групову форму його породження та існування. Метамовна свідомість сучасного українця, на думку дослідників української жаргонології, переважно не розрізняє специфіки жаргонної лексики серед інших лексичних пластів, наприклад, лайка, вульгаризм тощо; немає уявлення про соціальну диференціацію української мови (кримінальний, молодіжний, професійний жаргон із його різновидами). Вивчення української мови такої, якою вона мусить бути, а не такої, якою вона є, визначило погляд на жаргон як матерію грубу, словесне хуліганство, бруд. Лише в окремих випадках функціонально - стилістичний параметр жаргонної лексики пов язують із „потужною сміховою першоосновою, що є складником культури як такої та національної сміхової культури зокрема і стверджують, що виживання та зміцнення комунікативної потужності української мови великою мірою залежить від присутності в свідомості мовців національного сміхового вербального простору.

Вона не протиставляється національній мові, бо, узагальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найвищим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі національної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації. Першу використовували переважно в конфесійній літературі, а другу, яку називали ще мова проста, руська, діалект руський, - у ділових та юридичних документах, літописах, полемічній і навіть релігійній літературі. Про це свідчать грамоти хіу - ху ст литовський статут, у якому записано ї4 писар земьс - ки мает поруску литерами и словы рускими вси листы, выписы и по - звы писати, а не иншим языком и словы0. Мова вкраїнська зробилась тоді державною мовою, нею вчили по школах, нею вчили по церквах, нею суд вели і нашою мовою балакали тоді і вища старшина, і в королівськім палаці 2. Староукраїнська мова довго перебувала під упливом давньоруської писемної традиції, яка затримувала відтворення фонетичних змін, появу нових українських слів. Шевченка була зорієнтована на весь україномовний простір, хоча, звичайно, з кількох фонетичних варіантів слова чи кількох паралельних морфологічних форм він вибирав ті, які чув на рідній звенигородщині. Шевченка перед українською культурою полягає насамперед у тому, що він надав літературній мові внутрішньої естетичної впорядкованості, збагативши народну мову органічним введенням у неї елементів з інших джерел і тим самим віддаливши мову літератури від побутової мови.

Шевченко, однак, стверджував, що „енеїда котляревського - добра, а все - таки сміховина, а „ покійний основ яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо може його не чув у колисці од матері, а гулак - артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся. Це справді був своєрідний „маніфест відродження української мови та літератури в межах галичини, сила якого виявлялася в мові - не книжній, штучній, а народній, подібній до тієї, якою писав т. У 1921 році при уан створений інститут української мови, посилено роботу над впорядкуванням українського правопису, підготовкою термінологічних словників тощо. Наслідком існування срср стала повна русифікація населення великих міст східних та південних областей україни, катастрофічне зменшення українських шкіл у харкові, києві, черкасах, дніпропетровську, сімферополі та інших містах. Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності - і іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов язків. В українській pcp мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. В українській pcp навчальна та виховна робота в професійно - технічних училищах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах провадиться українською мовою, а у випадках, передбачених частинами другою і третьою статті 3 цього закону, поряд з українською - і національною мовою більшості населення. 16 грудня 1999 року конституційний суд прийняв рішення про офіційне тлумачення статті 10 конституції україни щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в освітніх закладах країни.

Конституційний суд ухвалив, що положення частини першої статті 10 конституції україни, за якою „державною мовою україни є українська мова, треба розуміти так. Українська мова як державна є обо - в язковим засобом спілкування на всій території україни при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом. Поряд з державною при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами автономної республіки крим та місцевими органами самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами україни.

Попри те, що конституційний суд дав чітку орієнтацію суспільству в розв язанні мовних питань та визначенні напряму мовного будівництва, сама історія нашої держави, суспільної свідомості та підсвідомості, довжелезний список заборон української мови, що здійснювався протягом сторіч, моральна неготовність великої частини населення повсякденно користуватися українською мовою переконує в тому, що вирішення проблеми її життєдіяльності в різних сферах життя суспільства не відбувається безболісно. Саме тому великий резонанс у суспільстві викликали парламентські слухання „про функціонування української мови в україні, проведені комітетом з питань культури і духовності верховної ради україни 12 березня 2003 року.

Поповнення української мови великою кількістю номінативних словосполучень, що відображають реалії економічного, політичного та культурного життя сучасної україни, напр. Альтернативні вибори, гілки влади, інформаційний простір, правова держава, соціальний захист, ринкові відносини; поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше відомих слів, напр. Електорат, ротація, толерантний; встановлення тісних контактів української мови з різними мовами світу, посилення явищ інтернаціоналізації українського словотвору.

За останні 10 - 15 років простежуються явища, які нівелюють національні риси української мови, знижують її естетичні якості, - тотальне „засмічення іншомовними словами, і це при тому, що існують українські назви, напр. Брифінг (зустріч), дивіденд (прибуток), презентація (показ, ознайомлення), шоп (магазин), ноу - хау (знаю як); намагання вилучити зі словника української мови ті іншомовні слова, які стали органічними її елементами, і замінити їх давніми або штучно створеними, особливо в галузі термінології та професійної лексики, напр. Якщо поняття „стабільність, стверджують мовознавці, „не стане одним із правописних пріоритетів, то не за горами той час, коли нове покоління кодифікаторів, вихованих епохою глобалізації, захоче повернути первісне звучання всім „перекрученим формам, інакше кажучи, їх англізувати, германізувати, франкізувати і т зростання зацікавленості у вивченні української мови громадян інших країн з метою навчатися, працювати в україні чи навіть отримати українське громадянство. Як мова, що успішно забезпечує складні, відповідальні та багатоаспектні потреби державного та етнокультурного розвитку українського народу, має функціонально динамічну й відкриту для подальшого розвитку структуру.

Норми літературної мови створює весь народ в особі найвидат - ніших майстрів слова, і вони турботливо охороняються суспільством як його велика культурна скарбниця. Для розвиненої мови, на думку мовознавців, основним принципом встановлення літературного стандарту є підхід, за яким „реалізації мовлення, що не визначаються нормою (мовою) - випадкові або під впливом білінгвізму та ін. відповідно залишаються за її межами, незважаючи на ступінь їх поширення, а основною ознакою норми є, власне, її прагнення до стабільності, незмінності31.