література проти війни 7 клас

література проти війни 7 клас

Логичность, последовательность, доказательность, эмоциональность, умение отстаивать свою точку зрения; воспитывать умение видеть ассоциативные связи между разными жанрами искусства, умение воплощать свои идеи в разных жанрах и оценивать произведения одноклассников. Цю війну було визнано наймасштабнішою в історії людства, адже за площею бойових дій, кількістю жертв і жорстокістю вона перевершила всі попередні збройні конфлікти.

Повернувшись із мандрівок, він редагував місцеву газету в чернівцях, а згодом переїхав до південної буковини, де служив секретарем на ковбасній фабриці. Однак доля одноплемінників, послідовно винищуваних гітлерівцями, так само, як і страждання інших народів під час другої світової війни, увійшла в плоть і кров його поезії. Однак за межами нацистської ідеології це сприймалося як поєднання непоєднуваного, трагічне співіснування гуманістичної культурної традиції та антигуманістичної політики в самому серці німеччини.

У своєму вірші маргул - шпербер натякає не лише на ганебну близькість веймара та бухенвальда, а й на певні перегуки між назвами концтабору і його рідної землі. Через такі перегуки поет висвітлює свою особисту дотичність до німеччини, її історії, культури, зрештою — до тих трагедій, що відбувалися на німецькій землі за часів нацизму й другої світової війни.

На фронті майбутній письменник пережив чимало випробувань, двічі був поранений, потрапляв до списків зниклих безвісти, його ім’я навіть залишилося на одній з братських могил. Уже після перемоги письменник поклав квіти біля обеліска над братською могилою на кіровоградщині, де в переліку полеглих бійців 111 - ї стрілецької дивізії значилось і його ім’я. Після лікування в шпиталі биков пройшов бойовий шлях від молодшого лейтенанта до командира взводу армійської артилерії, брав участь у визволенні румунії, болгарії, угорщини, югославії, австрії. Домагаючись реалістичного зображення, у своїх творах він максимально використовував відповідні можливості художнього часу, художнього простору, пейзажу.

) попереду, за якихось три кроки, зяяв дірою вищерблений мур зовнішньої огорожі, далі за ним, буцім у світі нічого й не сталося, тихо тулилося серед зелені кілька будиночків, і зовсім близько вгорі, на схилі, рукою подати, вабив ліс і альпи.

) вівчарка розгонистими стрибками наближалася, прищуливши до голови вуха, витягнувши хвіст; уже було видно її роззявлену пащу з висолопленим язиком і жовтими іклами.

і раптом тиха радість на мить спалахнула в його душі — собака заскавчав, перекинувся через голову й за якихось двадцять кроків од нього затіпався в траві всім тілом. іван уже ладен був метнутися в ліс, як раптом угледів недалеко ще одного — величезний з підпалинами на боках вовкодав, широко викидаючи лапи, засапавшись мчав угору.

Здавалося, усе швидко закінчиться, але іван останньої миті встиг схопити вовкодава за нашийник і з нелюдським напруженням рук не дав зчепитися на собі його зубам. Але собака не стрибав, розпластався на землі й, витягнувши вперед товсту морду з висолопленим набік язиком, часто, зморено дихав і дико дивився на людину.

Вовкодав наїжачив хребет, ударив по землі хвостом — ось - ось стрибне, одначе не стрибнув, — мабуть, йому дісталося не менше, ніж людині, і він тихенько, безсило скавулів. ) було парко, куртка на спині змокла від поту, смугастий берет іван десь загубив і обличчя витирав рукавами, невпинно оглядаючись навкруги та прислухаючись. Вона поквапливо зиркнула обабіч, і він помітив, як під копицею чорного, давно не стриженого волосся радісно блиснули такі самі чорні, мов маслини, очі. ) іван уже хотів був кинутися кудись далі від цих гефтлінгів, як дівчина легко вискочила на брилу, нагнулася, спритно сунула ноги в колодки, що їх досі тримала в руках, і, захлипавши ними, подалася до нього. Оглушливо тріскочучи, мотоцикли один за одним проносилися десь угорі, зовсім близько, а вона, не зважаючи ані на них, ані на його неприховану лють, вирвала руку й кинулася по колодку.

Дівчина зойкнула, але не відсахнулася, тільки впала під скелю поруч і з - під ліктя стрельнула на нього вгору очима, сповненими якогось грайливого подиву.

) це, як і його ляпас, було так несподівано й незвичайно, що в івана щось стрепенулося, зрушило — щось людяне на мить виповнило його заскорузлу від горя душу, і він уперше за сьогоднішній день здивовано й широко розкрив очі. іван намагався не зважати на неї; коли б вона відстала зовсім, він, мабуть, зітхнув би полегшено, але, поки вона була тут, поблизу, не міг кинути чи прогнати її і піти самому.

іван усе ще не міг ухопити за кінчик колючки, а вона легенько й на диво просто, по - товариському пригнулася, холодними тонкими руками обхопила його велику, сорок третього розміру ступню, поколупала в ній нігтями і, перш ніж він устиг збагнути для чого, зубами куснула п’яту.

іван нерішуче шарпнув ногу, але дівчина втримала, її зуби лоскотнули товсту шкіру п’яти, і коли незабаром розігнулася, то в її білих рівненьких зубах стриміла маленька чорна колючка. Це сталося так несподівано й блискавично, що іван аж здивувався, побачивши, як майнуло перед ним біле, з великим кадиком підборіддя зандлера, як злетів з голови кашкет, мигнув у повітрі блискучий чобіт й есесівець глухо гепнув на бетонну долівку цеху.

) в івановій голові блискавкою майнула думка, що все загинуло, та відчути прикрість від цього він не встиг — поруч клацнув затвор пістолета, і німець з несподіваною рвучкістю скочив на ноги.

іван спершу оглянув буханчик, прикинув його на руці, ніби визначаючи вагу й ту найменшу пайку, яку вони можуть дозволити собі цього разу з’їсти, і зітхнув. Боячись розкришити буханчик, хлопець не став одламувати від нього, а, озирнувшись, узяв позаду себе гостру камінну скалку й почав обережно краяти скибочки.

Дівчина з якоюсь розчуленістю в очах покірно стежила за рухами його шкарубких пальців — і як він краяв, і як потім ділив одкраяне навпіл, одламував шматочок від однієї скибочки й клав на другу, ще раз оглядав. Помітивши її аж надто красномовний погляд, узяв буханчик, аби сховати за пазуху, але не встиг цього зробити, бо джулія зненацька ойкнула й завмерла на місці. Сплеснувши в долоні, вона пташкою полинула йому назустріч, іван спинився; йому здалося, що цілу вічність не бачив оцих променистих радісних очей, ніжно - смуглявого обличчя, скуйовдженого, коротко підстриженого волосся. іван затамував віддих, а вона, усе ще обнімаючи його, рвучко відхилила голову й засміялася щасливо й безтурботно, закохано вдивляючись йому в обличчя, яке палало від гарячого поцілунку її прохолодних уст. Курили, тицяли в нього цигарками — то в лоба, то в спину, і божевільний зі зв’язаними руками в’юном крутився між ними, спльовував, брикався, а вони реготали собі, раз у раз тицяючи в нього цигарками.

Хоча, правда, він і за це вдячний долі, чи, може, випадкові, який звів їх наостанку; тепер, після всього, хоч як це дивно, помирати поруч із нею було все - таки легше, ніж у ненажерливій печі крематорію. Очевидно, пісня збентежила німців, бо ті щось закричали, але він не слухав їх, а вже й сам захопився чарівною мелодією, яка несподівано розвіяла похмурий настрій приреченості й понесла їх у давній, людяний, мирний і щирий світ життя і кохання. Вона не опиралася, тільки раз у раз схлипувала, мов задихалася, очі в неї стали великими, але сліз у них не було — там застиг жах і приглушений ним зойк. Стоячи над урвищем, іван окинув поглядом глибину безодні — там, як і досі, було похмуро, вогко й холодно; туман порідшав, і в прірві виразніше забіліли снігові плями.

Попереду з пагорка на нього мчав сухорлявий широкогрудий вовкодав, на голові якого стирчало чомусь одне вухо, — він перелетів через каміння і високо звівся на диби вже зовсім поруч. іван не цілився, але з неквапливою, майже нелюдською увагою, на яку тільки спромігся, вистрілив у його роззявлену ікласту пащу і, не втримавшись, пальнув у наступного. Одновухий з льоту прожогом шелеснув повз нього в урвище, а другий, на лихо, був не сам, побіч з ним мчало ще два, і хлопець не встиг побачити, улучив чи ні. ) я хочу тільки сказати, що все моє подальше життя проходить у яскравому світлі, осяяному зустріччю з його особою, так само як і моя скромна діяльність у союзі боротьби за мир, у видавництві профспілкової газети, нарешті у вихованні сина джіованні, якому вже вісімнадцять літ і який готується стати журналістом. Високі колони, знамена, образи стомлених і навіть збентежених хрестоносців у центрі полотна складаються в єдину композицію, позначену драматизмом і гострою емоційністю. Безперечно, кожний кінофільм пропонує певну версію життя лицаря, який намагається зберегти вірність батьківщині та кодексу честі, але всі вони утверджують ідею перемоги добра над злом, шляхетності — над безчестям. Режисер не ставив за мету точно дотримуватися сюжету літературної основи, тому фактично відкинув важливу в скотта лінію лихваря ісака та його доньки ребеки.

Ролі білоруського солдата та італійської дівчини, що знайшли своє кохання в пеклі війни, виконали вже відомий на той час станіслав любшин та молода актриса любов рум’янцева. Геть свіже потрактування трагічна й водночас велична історія кохання білоруса та італійки отримала на сцені гомельського обласного драматичного театру.

” поетизація подвигу у великій вітчизняній війні простих солдатів, які полягли “в безiменних болотах”, “на безіменних висотах”, але врятували від фашизму батьківщину і людство. После окончания средней школы в кёльне бёлль, писавший стихи и рассказы с раннего детства, оказывается одним из немногих учеников в классе, которые не вступили в гитлерюгенд. 1946 – по возвращении в свой родной город бёлль недолгое время учится в кёльнском университете, затем работает в мастерской отца, в городском бюро демографической статистики и при этом не перестаёт писать. Действие повести происходит в течение одного дня; в центре повествования находится молодой человек, который говорит по телефону и от лица которого ведется рассказ; герой предпочитает играть роль шута, лишь бы не подчиниться лицемерию послевоенного общества. В это время его книги широко известны не только в западной, но и в восточной германии и даже в советском союзе, где было распродано несколько миллионов экземпляров его произведений. Вместе с тем бёлль играет заметную роль в деятельности пен - клуба, международной писательской организации, посредством которой он оказывает поддержку писателям, подвергавшимся притеснениям в странах коммунистического режима. Верещагін, найвідоміший російський художник - баталіст другої половини xix ст вірив у те, що мистецтво, живопис, відтворюючи життя в його жорстоких подробицях, зможе врятувати світ від тотального винищення. Одні, — писав верещагін, — поширюють ідеї миру своїм захоплюючим могутнім словом, інші виставляють на захист її різні аргументи, релігійні, економічні та інші, а я проповідую те ж саме за допомогою фарб. Воєнні події цікавили верещагіна не з боку стратегії чи тактики битви, а як суспільно - політичне явище, в умовах якого живе, трудиться, страждає або торжествує народ кожної із ворогуючих сторін. Під час поїздки в туркестан в 1867—1868 роках верещагіну довелося бути не просто очевидцем, а й учасником воєнних дій між російськими військами і загонами бухарського еміра. Конкретно - історичний факт — у xiv столітті тамерлан, жорстокий завойовник, на знак своєї могутності споруджував піраміди із людських черепів — верещагін тлумачить як загальнолюдську трагедію.