література 40 50 років
У рефераті подано відомості про суспільно - політичне та культурне життя в україні (друга половина 40 - х - 50 - ті роки) соціально - політичне та культурне життя в україні в повоєнні роки мало надзвичайно суперечливий характер. Маючи незаперечні досягнення, українська культура повоєнного часу зазнала руйнівного впливу сталінщини, що призводило до суб єктивізму в зображенні життя українського народу важких років відбудови.
У післявоєнний час авторитарно - командні методи управління тоталітаризму перешкоджали вільному волевиявленню радянських людей, гальмували розвиток їхньої політичної ініціативи.
Ускладнювали становище у сфері соціально - політичних відносин і кадрові проблеми, особливо в західних областях україни, куди направлялося багато спеціалістів, інтелігенції зі східних областей, і всі ці люди не знали місцевої специфіки, мови.
Ускладнював обстановку в регіоні й беріївський репресивний апарат, який жорстоко переслідував місцевих жителів за підтримку оун - упа, всіляко намагався їх залякати.
Одним із перших об єктів атаки радянської влади в західній україні стала греко - католицька церква, оскільки вона була найміцнішою ланкою між західними українцями та заходом і діяла переважно як національна. Собор у львові, що був підготовлений радянськими органами державної безпеки, проголосив про скасування берестейської унії 1569 р розрив з римом і возз єднання греко - католицької церкви з російською православною церквою. Навчання в усіх вузах західної україни велося російською мовою, а це виразно вказувало на те, що радянська модернізація також мала на меті сприяти русифікації. Незважаючи на територіальну й етнічну спорідненість україни та криму, півострів був ще й історичною батьківщиною кримських татар, яких сталінський режим депортував звідси в 1944 р. Перший – витриманий в ключі тоталітарної ідеології “радянського патріотизму”, другий – звернення українських письменників не так до “радянського”, як до українського патріотизму.
Офіційна влада, у найтяжчі місяці 1942 року усвідомивши трагізм обставин, змушена була поступитись “класовим принципом” і примиритись із такою ситуацією. Розвінчання в них людиноненависництва, мілітаризму, страхітливих планів світового панування фашизму, заклики до непримиренної боротьби, ствердження віри в перемогу.
Поетичні замальовки буднів фронтового життя людей мирних професій – теслярів, куховарів, конюхів і ін котрі також творили воєнний подвиг (“теслярі”, “куховар”, “маруся” а. Згубне позначення на розвитку віршованої сатири й гумору партійних настанов та регламентацій, передовсім постанови цк кп(б)у “про журнал сатири і гумору “перець” (1946). Гострота, драматизм зображення письменником горьованої правди окупованої україни в повісті “україна в огні” розгнівили сталіна, і він особисто її заборонив, до того ж навісив на письменника ярлик буржуазного націоналіста. Відображення поведінки та переживання людей у жорстоких обставинах оточення, полону, репатріації, гітлерівських концтаборів (“дума про невмирущого” (1957) п. Корнійчуком в повоєнні роки канонізованих соцреалізмом теми “нового міста” (“макар діброва”, 1948), теми “колгоспного села” (“приїздіть у дзвонкове”, 1947, “калиновий гай”, 1950). Неухильне дотримування автором одноплощинності конфліктів, що оберталася обмеженістю драматичного дійства, схематизмом, відступами від життєвої правди.
Дмитерка “навіки разом”, де вславляється дружба “старшого” та “меншого” “народів - братів”, сакралізується переяславська рада, ганьбляться “вороги народу”, зокрема, гетьман і. Публікація кореспонденцій, замальовок про участь письменників у воєнному житті в партійній та фронтовій пресі, оскільки “літературна газета” припинила своє існування. (боротьба з українськими буржуазними націоналістами, монархістами, з центральною радою, насаджувачами німецької культури, бачення розвитку української літератури в утвердженні соцреалізму). Ольжич, юрій клен, олена теліга) в художньому осмисленні проблеми історичної долі україни, національної свідомості українства, визволення україни, будівництва суверенної української державності. Його зв’язок із “хрущовською відлигою”, а також із зрушеннями у соціальному, в культурно - мистецькому житті людства (крах колоніальної системи, виникнення опору в “соціалістичному таборі”). Поглиблення гуманістичних основ, посилення аналітичного й синтезуючого начал, піднесення інтелектуально - філософського рівня, збагачення поетики, індивідуальних стилів. Активний виклик шістдесятників декларативності, реєстративній описовості, змиренню з неправдою, догматизмом, відірваністю від загальнолюдських цінностей офіційній літературі соціалістичного реалізму (д. Продуктивний вплив шістдесятників на утвердження в літературному процесі новаторських тенденцій, спрямованих на вирішення проблем зв’язку часів, історичної пам’яті як основи духовності людини, її єдності з рідною землею. Піднесення у літературі протесту проти придушення брежнєвсько - сусловським режимом гуманістично - демократичних ідеалів, паплюження та фальсифікації історично - національних проблем. Активні виступи письменників проти підрізання національних коренів у культурі, за надання українській мові статусу державності, осягнення концепцій української національної культури.
Поступове руйнування штучних догм соцреалізму, доки в кінці 80 - х років вони не зазнають остаточного краху під тиском демократизації, гласності, наростаючого національного відродження. Тенденції до новаторського естетичного переосмислення та творчого використання здобутків модернізму, авангардизму після зняття з них ідеологічного табу.
Виступи проти інерції поетичної думки, ілюстративно - кон’юнктурного віршоробства, догматичних приписів соцреалізму, за право митця відстоювати справедливість, честь і цінність кожної людини, пробуджувати національну самосвідомість народу, художньо осягати невичерпність багатств краси його душі. Неоднозначність явища шістдесятництва за творчими індивідуальностями та естетичними смаками, розмаїття їх стилів, тяжінь до течій модернізму, авангардизму, постмодернізму.
Розповідь про народ, про його творчі сили, про велич і могутність його духовності, а також оповідь про трагічну долю митця на відповідальних і складних поворотах історії. Первомайського, петра дорошка, поетів “фронтового призову” – платона воронька, наума тихого, олександра підсухи, василя швеця, абрама кацнельсона, борислава степанюка, ростислава братуня, василя бондаря, миколи петренка, івана савича. Завершення на початку 80 - х років цілого етапу розвитку художньої свідомості, зумовленого лінією протистояння поетичної думки соціально - історичному злу.
інтенсивне піднесення поезії в другій половині 80 - х років, зокрема під впливом оприлюднення поезії постшістдесятників, майже на два десятиліття вилученої із літературного життя (книги в. Змалювання людини вільної у своєму самовияві, індивідума в усій неповторності властивого йому мислення і світовідчування, що зумовило стильове розмаїття. Пробудження щирих письменницьких сподівань щодо загальносуспільних перемін в короткий і нетривкий період “хрущовської відлиги”, її поштовх до перегляду морально - етичних та естетичних цінностей. Лаврін і тетяна та їхні діти, п ятеро синів — роман, іван, савка, григорій, трохим і дочка олеся; олесина подруга христя хутірна, василь кравчина; зрадник заброда, німецький полковник еріх фон крауз і його син людвіг. Довженко, як ніхто інший, сміливо й реалістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класової боротьби, критикував методи виховання нашої молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Особливість твору — наявність двох ліричних героїв (малий сашко як носій спогадів і зрілий майстер, що пропускає спогади через свій гіркий життєвий досвід). На олесю нахлинула така хвиля гострого болючого жалю до себе, що вона зважилася на нечуваний учинок - попросила одного з бійців, танкіста василя кравчину, провести з нею ніч (вона не хотіла позбутися честі через наругу фашистів). Цей темний неук не раз ошарашував навіть свого старого вовка - батька одчайдушною своєю рішучістю і брутальною винахідливістю в розправах з ворогами імперії. Розженуть його по каторгах та по лісах, байраках та гнилих болотах, як вовків - сіромах, та натруять одне на одного, так що й живі завидуватимуть мертвим. Сила, що несла її на схід, на вкраїну, була надзвичайна, її несла мудра невмируща сила до життя роду, оте велике й найглибше, що складає в народі його вічність. Коли прокурор партизанського загону лиманчук дізнався, що партизани захопили жінку капітана пальми, він страшно зрадів і зараз же заочно присудив її до розстрілу, як підлу зрадницю. Хотілося забути про страшне по великому закону життя й по незламній силі свого характеру хліборобів, що звикли тисячоліттями до сіяння, до життєтворення у всьому, що може жити і рости.
Коли селянинові накинули петлю на шию, він раптом почав співати фашистський гімн так, що його кати вимушені були стати струнко і простягти руки для фашистського вітання. Побачивши, що після короткого перепочинку ворог знову пішов в атаку, він метнувся до бліндажа і став давати розпорядження артилеристам, наказуючи не відступати ні на крок. Не видушували з малих своїх талантів великої користі, нехтували талантом, не любили виставляти напоказ ні в цілому вигляді, ні в пораненому, ні в яких доблестях, мало дорожили своїм. Достатки невеликі, серця гарячі, роботи і всякого неустройства тьма - тьмуща, а тут ще фамільна приверженість до гострого слова, тому хоч і думали інколи про рай, все - таки більше сподівалися пекла внизу картини.
Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та отроцтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму.
Батько працював у приміському колгоспі, де й загинув від німецької авіабомби; мати віддавала всі свої фізичні сили на заводі металевих виробів, через що й рано пішла з життя, коли синові було лише три роки.
Потім юнак здобував освіту в харківському технікумі журналістики (1933 - 1937) і в харківському університеті на філологічному факультеті (1938 - 1946), навчання в якому на декілька років перервала друга світова війна, куди олесь пішов добровольцем. Загальна назва належить до м якої групи (гончаря, гончарю, гончарем, на гончареві), а утворене від неї прізвище — до твердої (гончара, гончару, гончаром, на гончарові). Лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів, одна сюжетна лінія, наявність переломного моменту в сюжеті, зведення до мінімуму кількості персонажів. Кольорова гама пейзажу в останній частині знову розмаїта, весняна, бо в душі закоханого героя живе тереза, він з нею веде діалог і знову переживає щастя від зустрічі, хоча душа її вже на небі (читач усвідомлює, що ця розмова є лише фантазією героя, його маренням). Українська проза широко відображає героїку відбудови й прагне правдивіше окреслити головну постать напруженої доби — людину - сучасника, що самовіддано працює в місті чи селі. Літературний процес — це багатогранне історико - мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально - зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні країни чи в певному культурному центрі. У тоталітарному суспільстві мистецтво було зведене до ролі слухняного ідеологічного інструмента, а митці ставали безвідмовними „гвинтиками” державної машини.
Розглядаючи тенденції літературного розвитку в умовах тоталітаризму, можна підкреслити, що певних успіхів досягли лише ті митці, які постійно протистояли системі, сповідуючи власні життєві та художні принципи.
Постанови цк вкп(б) про ліквідацію літературних угруповань і створення спілки радянських письменників митці різних світоглядних і естетичних орієнтацій були позбавлені не тільки своїх видань, а й можливості висловлювати й відстоювати свої творчі принципи.
Але більшість української інтелігенції, особливо ті її представники, хто на собі відчув більшовицький терор або знав про його масштаби, усвідомлювала, що ні фашистський, ні сталінський режими не сприятимуть розвиткові української культури.
Зрозуміло, що в грізний час війни об’єктивно і суб’єктивно виступило наперед закличне, агітаційне призначення літератури, яка розглядалася всіма, передусім, як натхненник боротьби проти ворога, „організатор почуттів мас” під гаслом „все для фронту, все для перемоги.
Та все ж закономірно, що спочатку мали перевагу ті жанри й форми, в основі яких лежить враження, а не зображення, — на повну силу розвивається, наприклад, лірика (вірш і пісня, балада і елегія), особливого поширення набуває такий її різновид, як послання. До нарису, статті, репортажу, портретної зарисовки, які, поряд із виховною й агітаційною, виконували й необхідну інформаційно - літописну місію, здійснювали сатирично - викривальні завдання (фейлетони, памфлети) вдавалося чимало літераторів. Утисків зазнали такі українські письменники, як яновський, сенченко, панч, сосюра, голованівський, оскільки в своїх творах вони начебто виявляли ворожу ідеологію. Серед перших газет і журналів повоєнної еміграції слід назвати „рідне слово”, „українську трибуну” (мюнхен), „заграву”, „неділю” (авгсбург), „літературно - науковий вісник” (гайденава), „українські вісті” (ульм), „час” (фюрст); у зальцбурзі виходив журнал „литаври”. Поставлена му ром проблема „ великої літератури ” (таку назву мала доповідь уласа самчука на першому з’їзді) закликала письменників служити національній ідеї. Незабаром масова еміграція за океан спричинила згортання творчої активності, занепад видавництв (тут позначилась і тогочасна грошова реформа в німеччині). За перші десять років її існування вийшло понад двадцять книжок українською мовою, були проведені наукові конференції, диспути, започаткована архівно - пошукова робота. Хоча характерними були і спалахи інтимної лірики, яка за силою, щирістю, проникливістю відтворення почуттів, таких як кохання, вірність, жертовність материнської, синівської, подружньої любові, тривога й чекання, по суті, не має собі рівних в поезії як довоєнних, так і повоєнних років. Активізується у воєнні роки і сатира, різноманітні форми її виявлення знаходимо й у поетичних та прозових книжках, численних публікаціях у пресі, зокрема у своєрідних агітаційно - сатиричних вікнах газет, у плакатах, у спеціальних радіопередачах, в естрадно - театральному втіленні тощо (наприклад, дотепні лаконічні, побудовані в дусі народних анекдотів фейлетони п. Панча із збірок „зозуля” та „кортить курці просо”, дошкульні сатиричні деталі чи добродушні гумористичні, або, навпаки, глузливі, в дусі листа запорожців турецькому султанові, інтонації у таких новелах ю. Об’ємніше висвітлення героїчного подвигу народу здійснювалося й іншими письменниками, хоча творів „великої” прози (романів та повістей) упродовж 1941 - 1945 pp. Поезія поповнилась ліро - епічною поемою, героїчною баладою, віршованою повістю, ліричним циклом і чималою кількістю різновидів лірики, зокрема філософсько - медитативної. У прозі розвиваються як оповідання, так і епопея, набувають поширення історичний роман, художня документалістика, „підліткова” повість, з’являється нове в пригодницькому жанрі. Великій кількості творів літератури повоєнного часу бракувало активної уваги до людської особистості, не розкривалась у них достатньою мірою й авторська особистість. Шістдесятники - молоде покоління митців початку 60 - х років xx ст яке сформувалося під час тимчасової лібералізації суспільного життя в срср у 1956 - 1964 рр. Культурництво - відстоювання справжньої (а не спрощеної згідно з радянськими постулатами) культуротворчості; лібералізм - свобода у всіх виявах; патріотизм - любов до рідної землі; гуманізм; етичний максималізм та моралізм - мораль як мірило людських вчинків; духовний аристократизм; духовний демократизм. Уповільнюється процес русифікації; зростає роль українського чинника в різних сферах суспільного життя; відбувається часткова реабілітація жертв сталінських репресій (до 1957 року повернулися понад 65 тисяч депортованих членів сімей, пов’язаних із діяльністю українських націоналістів). Невід’ємною засадою світогляду покоління є патріотизм, що виявляється в національній самосвідомості, любові до батьківщини, збереженні історичної пам’яті. Одним із джерел шістдесятництва був український фольклор, зокрема митцями активно запозичувалися й переосмислювалися фольклорні мотиви й образи, використовувалися народнопісенні засоби і прийоми образотворення. Також шістдесятники усвідомлювали важливість долучення української літератури до світового літературного процесу, тому активно вивчають творчість зарубіжних письменників, перекладають твори кращих митців світового письменства.
Коментарі
Дописати коментар