розвиток літератури 20 21 століття

розвиток літератури 20 21 століття

Вороний опублікував у літературно - науковому віснику відкритий лист до українських письменників, в якому закликав надсилати твори, в яких були б усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі, де було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би … блакитного неба. Оскільки український реалізм початку хх століття був здебільшого народницьким, селянським реалізмом, остільки антинародництво стало важливою засадою модерністів. Прозвучали заклики до оновлення і розширення проблемно - тематичного діапазону, відходу від переважно селянської тематики, характерів, зрештою, мови, лексики.

Нарешті, на противагу народницькому реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не абстрактні інтереси суспільства, в жертву яким приносилися особисті пориви.

Поставали складні невідступні питання про те, в якому напрямі слід розвиватись українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватись і якою бути взагалі. Натхнені відчуттям власної місії та зростаючою аудиторією, письменники, художники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту.

Марксистські письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх завдань революція, крім суспільно - політичної сфери, повинна сягнути і в область культури.

По - перше, пролетарську культуру можна створити, відкинувши традиції й зразки минулого; по - друге, у творенні цієї культури повинні брати участь народні маси.

Заявивши, що для мас треба створювати таку літературу, яку вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, котра незабаром охопила 200 письменників і тисячі початківців. Завдання нашого часу в царині мистецтва полягає в тому, щоб приземлити мистецтво, зняти його з п єдесталу на землю, зробити його потрібним і зрозумілим для всіх. У групу входили костянтин гордієнко, олександр довженко, олесь досвітній, михайло йогансен, олександр копиленко, іван микитенко, валер ян поліщук, володимир сосюра, іван сенченко, павло тичина, микола хвильовий та ін. Було створено прорадянську організацію вуспп (всеукраїнська спілка пролетарських письменників) і посилено контроль комуністичної партії за літературною діяльністю. Продемонстроване ним у таких наступних збірках, як замість сонетів і октав, вітер з україни, мистецьке володіння словом не лишало сумніву в тому, що твори тичини є справжньою віхою в розвитку української поезії. Поезії максима рильського, що публікувались у збірках під осінніми зорями, синя далечінь, тринадцята весна, були стриманими, філософськими й глибоко вкоріненими у класичні традиції заходу.

Серед багатьох інших поетів того часу на особливу увагу заслуговують микола зеров, павло филипович, михайло драй - хмара, євген плужник, володимир сосюра, микола бажан і тодось осьмачка. У синіх етюдах, що пройняті тонким почуттям слова, симбіозом романтичності й грубого реалізму, микола хвильовий оспівує революцію, в той час як в осені і я він відображає її суперечності й своє зростаюче почуття розчарування нею. У романі місто скептично - містичний валер ян підмогильний описує, як українському селянинові безбідно жити в чужому для нього місті завдяки тому, що він відмовляється від кращих селянських цінностей. Три його п єси — народний малахій, мина мазайло і патетична соната — викликали сенсацію своєю модерністською формою і трагікомічним трактуванням нової радянської дійсності, російського шовінізму, малоросійської ментальності, анахронічного українського націоналізму, духовної незрілості комуністів - доктринців. Якщо на межі століть галицькі видання відкривали свої шпальти для письменників з наддніпрянщини, то в 20—30 - ті роки східноукраїнська преса широко публікує галицьких та буковинських авторів. імена ярослава галана, степана тудора, петра козланюка, ярослава кондри, олександра гаврилкжа, василя бобинського, катерини гриневичевої, мирослави сопілки розмаїто репрезентують літературно - мистецькі пошуки західноукраїнських авторів. Своєрідність літературного процесу цього періоду полягає в тому, що молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально - культурної ситуації в україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення. У цей період в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму і яка характеризується розмаїттям художніх методів та стилів. Упродовж чотирьох бурхливих років національно - державного відродження сформувались основи цілого ряду літературно - мистецьких шкіл і напрямків, серед яких і ті, що не вичерпали себе й сьогодні. „літеатрально - науковий вісник”, „шлях”, „універсальнийжурнал”, „нашеминуле”, „літературно - критичнийальманах”, „книгар”, „музагет”, „наша думка”, „мистецтво”, „зшитки боротьби”, „гроно” та інші. Цей феномен був зумовлений суспільно - політичними обставинами україни, внаслідок яких, з одного боку, українські землі відійшли до інших держав, а з другого — значна кількість відомих і відданих народові письменників змушена була виїхати в еміграцію і започаткувати там літературний процес. Плеяда талановитих новелістів — серед яких і письменники західноукраїнських земель — стрімко розширювала естетичні обрії українського письменства, утверджувала нові стильові напрями.

Література західної україни, крім стефаника, представлена й такими іменами, як ольга кобилянська, петро карманський, василь пачовський, михайло яцків, богдан лепкий, роман купчинський, юрій шкрумеляк, василь бобинський, михайло руд - ницький, антін крушельницький, василь гренджа - донський та ряд молодих письменників — ігор - богдан антонич, вадим лесич, святослав гординський, богдан кравців та багато інших. Це було своєрідне звернення трьох маловідомих українських письменників — миколи хвильового, майка йогансена і володимира сосюри — до українських пролетарів. Не приєднуючи себе до жодної існуючої школи чи літературного напрямку („неокласиків”, „футуристичних безмайбутників”, імажиністів, ком - футуристів тощо), вони оголошували „нову еру пролетарської поезії”, пророками якої стали шевченко і франко. Тож серед теоретичних проблем, висунутих літературним процесом цього періоду, можливо, центральною є проблема визначення художнього методу та проблема поєднання традицій та новаторства в літературі. Від лірично - пісенної поезії андрія панова — до модерних, сповнених гострої іронії творів миколи бажана, василя мисика та євгена плужника; від реалістично - побутової повісті андрія головка й імпресіоністичної новели григорія косинки — до соціально - утопічного роману в. Винниченка; від революційно - побутової і психологічної драми якова мамонтова — до нової філософсько - трагедійної, активно - романтичної драми миколи куліша. Драма цих років — це не художнє зображення життя, а примітивна пропаганда антинародних, антиісторичних і антинаукових політичних гасел та настанов партії в добу терору і „культу особи”. Ця хвиля літераторів прагнула вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних й адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім. Нова генерація письменників зажадала повнокровного буття української нації, насамперед по­долання комплексу меншовартості, підрядної ролі в історії, які протягом багатьох століть нав’язу­вала імперська ідеологія. Водночас вибухнула потужна творча енергія молодшого покоління письмен­ників, яке прагнуло вивести літературу на нові естетичні обрії, але не копіюючи захід. Відомо, що село в сучасній західній літературі не змальовується, тож селянська тематика — це можливість для наших майстрів виявити самобут­ність на тлі західної словесності. Відбулися кардинальні зрушення в системі естетичних критеріїв суспільства, творилися нові парадигми художнього мислення, форми й структури творчості, адже до духовної культури народу повернулися літературно - мистецькі над­бання минулих епох, заборонені тоталітарним режимом з ідеологічних міркувань. Почали виходи­ти раніше заборонені праці відомих етнографів, культурологів, політологів, зокрема істориків ми­коли аркаса, михайла грушевського, дмитра дорошенка, івана крип’якевича, наталії полонської - василенко, ореста субтельного, дмитра яворницького. Знач­ний резонанс мали літературознавчі праці григорія грабовича, юрія шевельова, юрія луцького, марка павлишина, юрія бойка - блохіна, романи багрій, юлії войчишин. Зокрема, заповідально - селянський базується на реалісти­чній традиції з певними вкрапленнями романтизму та модернізму, будується на селянському ґату­нку мислення і ментальності. Термiн розстрiляне вiдродження вперше запропонував дiаспорний лiтературознавець юрiй лавриненко, вживши його як назву збiрника найкращих текстiв поезiп та прози 20 - 30 - х рр. За це десятилiття (1921 - 1931) украпнська культура спромоглася компенсувати трьохсотрiчне вiдставання й навiть переважити на теренi вiтчизни вплив iнших культур, росiйськоп зокрема (на 1 жовтня 1925 року в украпнi нараховувалося 5000 письменникiв). Це вiдродження було пов язано з тим, що украпнськi митцi навiть за умов замовчування й заборони (пригадаймо емський указ) створили тексти, гiднi свiтового поцiновування (п. Вийшовши в масi свопй з нижчих верств населення (службовцi, рiзночинцi, священики, робiтники, селяни), нове поколiння украпнськоп елiти часто не мало можливостi здобути систематичну освiту через вiйну, голод та необхiднiсть заробляти насущний хлiб. Але, працюючи на гранi, намагаючись використати всяку можливiсть ознайомитися iз свiтовою культурою, розправити вiками скутi крила творчостi, вони просякалися найсучаснiшими тенденцiями i творили дiйсно актуальне мистецтво. Головними лiтературними об єднаннями були ланка (пiзнiше марс), плуг, неокласики молодняк, спiлка письменникiв захiдноп украпни, лочаф (об єднання армiп та флоту). Йогансен), з одного боку, проголошували ідеї, які можна назвати космополітичними, а з іншого, підкреслювали особливе значення використання й розвитку української мови, виступали проти насильної русифікації. Футуристи войовничо нападали на прихильників традиційних форм в літературі і мистецтві, пропагували урбанізацію культури й експериментаторство, європеїзацію та модернізацію змісту і форми українського мистецтва. У своїй платформі ця спілка ставила завдання спрямовувати творчість на організацію психіки і свідомості селянської маси, сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції. Це не є проблема кількості журналів та газет для дітей, що були видані і видаються протягом 15 років незалежної україни, це питання якості інформації та смислового навантаження, які несуть дитячі видання. При цьому, всі матеріали, вміщені в дитячий друкований орган, не повинні суперечити морально - етичним нормам суспільства, більше того, вони мають пропагувати усталені цінності народу та суспільства в цілому.

Кількість періодичних видань для дітей у державі свідчить про рівень її цивілізованості, культури, інтелекту, а також про перспективи її розвитку, її майбутнє. Нам здається, що думка про занепад дитячої журналістики, у зв язку з ростом впливовості телебачення, є хибною, оскільки телебачення, або ж комп ютер, в жодній мірі не заміняє періодики - це різні засоби інформації, що по - різному впливають на інтелектуальну діяльність дитини.

Тематична різнобарвність і поліграфічна якість дитячих видань, яскравість та виразність художнього оформлення приваблюють малих читачів та їх наставників. ” через нестачу коштів журнали та газети не мають змоги рекламуватися, а вчителі, в свою чергу, не в змозі зорієнтуватися у цьому потоці дитячих видань через брак критично - методичного аналізу, а часом простого бібліографічного інформування. Окрім розваг та анекдотів знаходимо цікаві розповіді з історії (“дивосвіт”, “світ дитини”, “осьмомисл”), життя рослин і тварин, культура народів світу (“дитяча академія”, “загадкова скарбничка”, “соняшник”), твори літературних класиків та сучасних письменників (“веселочка”, “ терентій”, “барвінок”), природничу тематику висвітлюють “яблунька”, “азбука природи”, “джміль”, веселять та розвивають інтелект журнали.

“малеча”, “вулик”, “стежка”; вивчати англійську маленькі читачі можуть зі спеціалізованим виданням “словознайка”, окремими рубриками журналів “загадкова скарбничка”, “котя”, “стежка”, “джміль” та ін. Вони не тільки подають нову цікаву інформацію з гарними ілюстраціями, а й перевіряють засвоєні знання за допомогою ребусів, кросвордів, логічних завдань, саморобок, розмальовок та коміксів. Це перше дитяче видання, яке основну увагу приділяє вихованню християнської моралі, яка ненав язливо подається у цікавих розповідях, коміксах, малюнках, кросвордах та саморобках. Дитячий журнал “вулик”, гаслом якого є “навчатися - граючись” - це світ дитячої фантазії, він спонукає до винахідливості, нестандартних рішень, веселих витівок і перипетій. Головний герой - бджілка - прототип дитини, що є активною у фізичному, емоційному та пізнавальному плані; моторна, жвава, весела, позитивна та оптимістична, не боїться помилок - розкута і смілива. “школа гідності”, “криниця легенд”, “логічні розваги, математична галявина”, “лабораторія відкриттів”, “академія магії”, “конкурси та призові завдання від “вулика””, “лісові цікавинки”, “мовленнєві розваги”, “лісова ігротека”, “методичний плакат”. Цікавий та неординарний журнал “дитяча академія” друкується лише з 2003 року, а вже встиг завоювати прихильність читачів, адже загальний тираж видання - близько 24000 примірників. Журнал ґрунтується на співпраці з читачами (друкуються їх матеріали, фото, існує “клуб друзів”), висвітлюється активне життя сучасних дітей - участь у фестивалях та конкурсах. ігровий журнал “пізнайко” крім української виходить ще й російською та англійською мовами (російськомовний “познайка” - то не традиційний у таких випадках варіант іншою мовою, а, судячи з усього, принципово окремий журнал). Як бачимо, сьогодні їм не легко витримувати конкуренцію, та гадається, їм і надалі пощастить залишатися серед провідних дитячих видань україни, завдяки багатолітнім традиціям, високій видавничій культурі, професійному підходу до компонування кожного номера. Маючи стабільне вікове коло своїх адресатів, журнали намагаються ставати дедалі цікавішими, поліграфічно якіснішими, пробують розширити діапазон зворотного зв язку зі своїми читачами (дитячі малюнки, поетичні та прозові першотвори, різноманітні конкурси, лотереї, нагороди) спонукають читачів до активної пізнавальної та комунікативної діяльності. В усіх виданнях - широкий вибір ігрових завдань, ребусів, кросвордів, лабіринтів, що робить дозвілля дитини максимально заповненим та корисно - пізнавальним. Відомі нам “дитяча газета”, “жива вода”, “зірка”, “літ - україночка”, “перченя”, “я сам(а)”, “велика дитяча газета”, “казковий вечір” заслуговують окремої розмови.

Окреслюючи контури сучасної української періодики для дітей ми дійшли висновку, що дитяча преса має великі перспективи розвитку, адже допоки на україні дитяча україномовна книга не здобуде статус домінуючої, її завдання виконуватимуть періодичні видання для дітей, тиражі яких щороку збільшуються, а отже зростає потреба у якісному українському “продукті”. Адже разом легше не тільки протистояти життєвим негараздам, а й організовувати літературне життя, витворювати спільну естетичну платформу, доводити незнищенність українського слова. Маланюк), це об єднання покликалося організовувати видавничу справу, налагоджувати творчі контакти між розкиданими по всіх усюдах українськими письменниками, незважаючи на їхні ідейні переконання та естетичні смаки, продовжувати літературний процес на чужині. Дискусія відображала своєрідність творчої практики письменників - емігрантів, рівень усвідомлення ними сутності мистецтва, намагання нарешті належно розв язати традиційні, задавнені проблеми вітчизняного художнього життя. Водночас змінилася тональність її лірики, ритмомелодика стала музичнішою та гнучкішою, ямби та строфи поступилися розкутому віршеві, близькому до верлібру.

Посилення особистого начала характеризувало й інших письменників, котрі поступово відходили від ідеологічних настанов, переконувались у потребі розмежовувати літературу й політику.

Сьогодні ж мова про молодих поетів україни, які є, серед яких (нехай пробачать мені ті, кого, незабутнього, забув) анна багряна, микола байдюк, віра балдинюк, ярослав бантина, ольга башкирова, олександра бердник, валерій богуненко, настя богуславська, богдана бойко, андрій босий, марина брацило, рута вітер, надія гаврилюк, олена гаран, галина гевків, ольга германова, петро гнида, олена горбатюк, ольга городецька, юрко гуцуляк, лілія демидюк, тетяна дорош - мішеніна, михайло зарічний, юрій заруцький, зиновій, катерина калитко, вікторія каневська, тетяна каплунова, ольга кирилова, марія ковалик, олесь корж, олег коцарев, той же тарас кремінь, марія криштопа, ніна кур ята, юрій кучерявий, іван кушнір, дмитро лазуткін, олеся лященко, марія макуха, оксана максимчук, анна малігон, альбіна маляр, олеся мамчич, богдана матіяш, ліда мельник, тетяна мігунова, олеся мудрак, олена никора, олексій онуфрієнко, наталія палій, наталя пасічник, наталя петрів, оксана радушинська, іваф рицібух, оляна рута, марина соколян, дмитро стаховський, поліна стіже, галина ткачук, тор варра, роман трифонов, ірина цілик, вікторія черняхівська, наталя чибісова, людмила шевченко, ярослава шекера, олекса юр, олександр юськів, тетяна яков юк… звичайно, цікавіше і повчальніше шукати між ними те, що різнить їх між собою і від попередників, аніж спільне.

Названі вище поети - репрезентанти різних регіонів україни (київ, запоріжжя, хмельниччина, львів, івано - франківськ, шпола черкаської області, харків, дніпропетровськ, полтава, сумщина, вінниця і вінниччина… волинь, навіть філадельфія (сша) - оксана максимчук. Разом з друзями створив у тернополі неформальне мистецьке об єднання “зелена брама”, був співавтором самвидавських альманахів “зелена фея” та “зелена брама”. Вірші пишу із шести років, з восьми - друкуюся в періодиці, регулярно беру участь у конкурсах різноманітних видавництв, які на мене не реагують аж ніяк. Прочитавши вибірково навіть такі біографії та анотації до окремих (також стихійно вибраних) поетичних збірок, уже можна скласти більш - менш об єктивну картину про сучасну молоду поезію. Парадоксальні й, можливо, не завжди оправдані, але завжди інтригуючо - несподівані образи, трепетна свіжість сприймання життя, багата лексика й оте - ледь - ледь - зависання над землею та часом, аби краще побачити і відчути, - це вірші анни малігон. У першій книжці автора той, хто любить поезію, знайде легку філософію юного чистого серця, яке ще не вміє, не хоче танцювати під загальні ритми нового тисячоліття, а шукає свої кольори і звуки.

Через вірш - другий інтуїтивно вловлюєш енергетику жінки… якась незвичайна присутність чогось магічного, що людина віками носить у собі, що не має назви, означення, не може бути вичерпно виражене жодними словами, а вгадується хіба що у незмінному, неохопному протистоянні - я і воно, - відчувається у багатьох віршах сергія осоки - молодого поета з полтавщини.

Ця тисячолітня сакральна прапам ять, витіснена із нашої свідомості і з нашого життя, разуразно зринає на поверхню і вимагає своєї відчутної у всіх проявах матеріалізації, а головне - втілення найтоншого і найвищого. У поезії сергія осоки трапляється певна причетність, міфологізація, здавалося би, буденного і звичайного, перетворення його на надреальне і надзвичайне.

Формозмісти і змістоформи їх творів можна порівнювати між собою, можна із попередниками, можна шукати паралелі в інших літературах та інших видах мистецтв з якими вони акустують, а можна (і треба) у них просто вчитися, просто черпати внутрішню енергію захисту від зовнішнього непоетичного світу, вчитися кольороподілу, найтоншому інструментуванню вірша, вмінню складати ціну римованим рядкам про несуттєві дрібниці і про головне.

Тобто ті, що дарують душу, українську душу, бо, як не дивно це звучить на п ятнадцятому році незалежності, відважуються писати українською, зрівноважуючи наші внутрішні та зовнішні перехідні світи (мезозої). Називати їх дев яностиками - просто смішно, бо це асоціюється з якимось довгоносиками, п тидесятниками… одне слово від таких термінів віє сектанством і до маразму здрібнює парнас. Щодо впливів на молодих, хоча краще казати сучасних, поетів україни інших літератур світу, - то це тема окремого дослідження, хоча певні тенденції, ґенеза наяву.

Якщо ще років двадцять тому українські поети свідомо, підсвідомо чи надсвідомо відчували на собі вплив російського поетичного космосу, то тепер горизонт розірвано, і дехто з молодих упав - запав у іншу крайність. Запопадливо європеїзувався… хоча, повторюю, на останніх семінарах у спілці письменників я відчув, як поети - сторожі генетичного коду нації - летять у глибину, в корінь, до фольклору, до ріднобожжя, до рідної природи та історії - тобто до дерев на соборах. Ці ж слова, можна вважати, - кредо сучасної вічно молодої поезії україни, молодого і знайомого нам племені, яке ми поважно любимо, бо воно наше продовження, як і ми його… подобные документы. Враховуючи унікальність xx ст його технологічну, екологічну, соціально - політичну та духовну своєрідність, вже зараз можна зробити деякі висновки з приводу того стану культури, в якому опинилося людство на рубежі iii тис. На перший погляд здається, що расово - етнічна, лінгвістична, соціально - економічна розмаїтість сучасних народів земної кулі не дає підстав для вживання таких категорій, як світова культура, або світова цивілізація xx ст. Безумовно, універсалістські тенденції виявляються в кожній національній культурі залежно від конкретних складових історичного досвіду народу, його ментальності, соціального устрою та економічного укладу, що створює в кожному конкретному випадку особливу культурну ситуацію. З одного боку, криза духовності, яка характеризується передусім відчуженням мас від культурних надбань нації зокрема та людства взагалі, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури.

З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно одухотвореним. В океані пароксизмів нашого століття - кровопролитних світових та регіональних війн, ядерної загрози, національно - етнічних та релігійних конфліктів, політичного тоталітаризму, забруднення та нищення екології, зростаючої егоїзації, роботизації людських індивідів тощо - багато хто починає сприймати культуру як землю обітовану, як панацею, єдину рятівну силу, спроможну розв язати гордіїв вузол проблем сучасного людства. З технічними можливостями відтворення мистецьких творів пов язана й небезпека поширення “псевдокультури”, морально та естетично шкідливої, різноманітного кітчу, розрахованого на невимогливого масового споживача. Філософсько - світоглядними підвалинами модернізму були ідеї ірраціоналістичного волюнтаризму німецьких філософів артура шопенгауера (1788 - 1860) та фрідріха ніцше (1844 - 1900), інтуїтивізму французького мислителя анрі бергсона (1859 - 1941), психоаналізу австрійського філософа та лікаря - психіатра зігмунда фрейда (1856 - 1939) та швейцарського психолога карла густава юнга (1875 - 1961), екзистенціалізму французьких філософів та письменників жана поля сартра (1905 - 1980), альбера камю (1913 - 1960) та німецького мислителя мартіна хайдеггера (1889 - 1976). Творчість усіх цих мислителів становить золотий фонд новітньої філософії, а разом з нею й сучасної культури, їхні роздуми про трагедію та крах традиційного гуманізму, історичну безвихідь, у якій опинилося людство, складний та суперечливий характер спілкування людини з навколишнім світом, її відчуженість від нього ж примусили людство багато в чому переглянути свої погляди на світ і місце людини в цьому світі. Зокрема, в художніх творах, естетичних трактатах та публіцистичних деклараціях модерністів найчастіше порушується проблема абсурдності світу, самотності та приреченості людини.

Навіть ті твори модерністів, де домінують світлі, елегійні або навіть радісні емоції (наприклад, живописця та графіка марка шагала, 1887 - 1985; нідерландського живописця піта мондріана, 1872 - 1944; російського композитора та диригента ігоря стравинського, 1882 - 1971; французького письменника марселя пруста, 1871 - 1922; англо - американського поета томаса еліста, 1888 - 1965; та ін. Від мосту та інших експресіоністів їх відрізняло більш оптимістичне ставлення до життя, прагнення відтворити красу та гармонію, яких так не вистачає світу.

Одним з провідних жанрів експресіонізму є публіцистична драма, або драма крику, з її вселенськими конфліктами, абстрагованим образом людини, уривчастою телеграфною мовою, різкою пластикою (п єси в. Але його ідеї та прийоми продовжують впливати на творчість різних за своїми поглядами діячів культури, адже експресіонізму була властива найхарактерніша для культури xx ст. Вони відмовилися від традиційних художніх засобів - передача тривимірного простору, атмосфери, світла, почали розробляти нові форми багатовимірної перспективи, які б дали змогу показати об єкт усебічно, у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутники, трикутники, півкола. З кубізмом у різні часи пов язувалася творчість багатьох митців, проте найголовнішу роль у становленні нового напрямку відіграли іспанець пабло пікассо (1881 - 1973) та француз жорж брак (1881 - 1963). Проте його витоки слід шукати на початку століття, коли були створені перші абстрактні композиції та здійснені спроби розробити відповідні теоретичні засади.

Кандінським, жовтий колір є символом безумства, синій кличе людину в безкрайні простори, свідчить про прагнення до надприроднього, чистого, зелений символізує ідеальну гармонію, а фіалковий - хворобливість, згасання і тому подібне.

Поглиблення культурної кризи призвело до появи нових форм авангардизму в останній третині xx ст які навіть власними адептами тлумачаться як антимистецтво. Залежно від використання того чи іншого матеріалу в концептуальному мистецтві можна вирізнити такі течії, як боді - арт, ленд - арт, перформенс - арт, відео - арт тощо. Все це, з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масовій аудитори, з іншого - зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу.

В європі масова культура (народні розваги, мистецтво жонглерів, мімів, гістріонів) завжди протистояла культурі офіційній, контрольованій державою та церквою. Масова культура стала такою невід ємною частиною культури американського суспільства, його культурної свідомості, що її вивчення переважає в системі американської вищої освіти.

В англії до системи університетської освіти включаються спеціальні курси, що містять матеріали з культури кіно, музики, наукової фантастики і навіть футболу.

Використання таких жанрів, як детективний роман, вестерн, мюзикл, фільми жахів, дає змогу масовій культурі створювати світ міфологічних героїв (супермен, кінг - конг, вампір, спайдермен - людина - павук, бетмен - людина - кажан та ін. Однак прагнення до масового охоплення (термін масова культура містить у собі вказівку на масовість даного явища), ґрунтується не на змістовій, а на формальній кількісній ознаці. Головні засоби дії масової культури - імідж (образ), уявлення про речі та людей, - що цілеспрямовано нав язуються засобами масової інформації, зокрема рекламою.